РОЗДІЛ 2
ЛІЗИНГ ЯК ВИД ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Суб’єктно-об’єктний склад та зміст лізингових правовідносин
Специфічність суб’єктів та об’єктів лізингових правовідносин, а також
складність та багатогранність змісту таких відносин зумовлює необхідність більш
ретельного аналізу цих питань.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про лізинг” об’єктом лізингу є будь-яке
нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно
до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами
(машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка,
системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо
якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). Аналогічне визначення
зазначене в частині третій статті 292 Господарського кодексу України. Отже, в
лізинг може набуватися майно, яке відповідає трьом умовам:
1) майно, яке може бути віднесене до основних фондів;
2) майно, не заборонене до вільного обігу на ринку;
3) майно, щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг і оренду.
Законодавець не випадково для характеристики об’єктів лізингу обрав термін
“основні фонди”. Цим він хотів підкреслити, що метою застосування інституту
лізингу в Україні є регулювання відносин майнового найму у сфері суспільного
виробництва.
Основними фондами визначаються сукупність матеріально-майнових цінностей, які
діють в натуральній формі на протязі тривалого часу і втрачають свою вартість
поступово в процесі спрацювання. Погашення вартості основних фондів
здійснюється шляхом віднесення зносу (амортизаційних відрахувань) на витрати
виробництва (обігу) протягом терміну, за який первісна вартість повністю
переноситься на витрати виробництва та обігу. Відповідно до чинного
законодавства основні засоби є матеріальними активами, оскільки вони мають
фізичну форму. До них належить земля, будівлі, устаткування, обчислювальна
техніка, приладдя, меблі, транспортні засоби, інструменти, інвентар та інші
матеріальні цінності із терміном корисного використання понад рік, крім
цінностей, які за рішенням Уряду віднесені до категорії малоцінних та
швидкозношуваних предметів.
Об’єктом лізингу не може бути майно, яке заборонено до вільного обігу на ринку.
У статті 129 Цивільного кодексу Української РСР зазначений перелік майна, яке
може бути придбане лише з особливого дозволу.
Визначаючи об’єкт лізингу, законодавець вказує на те, що ним може бути і майно,
вироблене державними підприємствами. Таке застереження є зайвим. Відомо, що в
лізинг майно завжди передає власник. Звичайно, він може набувати майно у
будь-яких суб’єктів господарювання. У даному випадку правовий статус виробника
майна суттєвого значення не має. Важливим є інше питання: чи має право державне
підприємство надати майно в лізинг, якщо це майно закріплене за ним на праві
повного господарського відання. В даному випадку здається цілком слушним
положення частини другої статті 2 Закону України “Про лізинг”: майно, яке є в
державній власності, може бути об’єктом лізингу лише за погодженням з органом,
що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України. Аналогічна норма закріплена в частині четвертій статті 292
Господарського кодексу України. Під майном, яке перебуває у державній
власності, законодавець розуміє майно державних підприємств та бюджетних
установ. Майно, що є державною власністю і закріплюється за державним
підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.
Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство, якщо інше не
предбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати,
передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати
в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні
йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші
матеріальні цінності. Отже, при укладенні лізингової угоди має місце обмежене
(за змістом правомочностей) застосування правової норми повного господарського
відання.
Державне підприємство, якому майно належить на праві повного господарського
відання, має право передати це майно іншій особі на умовах лізингу лише за
наявності згоди відповідного міністерства, відомства, комітету, який здійснює
управління зазначеним підприємством. Згідно з чинним законодавством (пункт 5
статті 116 Конституції України) управління об’єктами державної власності
відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України. Декретом “Про
управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15 грудня 1992 року
Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним
майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої
влади [32]. Як виняток, функції з управління майном, що є у державній
власності, було делеговано ряду корпорацій – “Укрбуд”, “Укртрансбуд”,
“Украгропромбуд”, “Укрмонтажспецбуд”, “Укрбудматеріали”, “Укрметротунельбуд” та
концерну “Укрцемент”.
Майнові фонди державних бюджетних установ складаються з основних засобів та
матеріалів і належать їм на праві оперативного управління. Обсяг прав таких
установ, в тому числі у сфері розпорядження майном, значно обмежений. Як
правило, вони не займаються підприємницькою (комерційною) діяльністю, але
згідно з законодавством України мають право передавати майно іншим суб’єктам
підприємницької діяльності. Як і державні підприємства, державні бюджетні
установи повинні отримати дозвіл на передачу державного майна в лізинг.
Відповідно до пункту 2 статті 39 Закону України “Про власність” державн
- Київ+380960830922