РОЗДІЛ 2
РУХ ДОКУМЕНТАЦІЇ МИТНИХ УСТАНОВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ
(ОСТАННЯ ЧВЕРТЬ XVIII – ПЕРШЕ ДВАДЦЯТИРІЧЧЯ ХІХ ст.)
2.1. Становлення митної мережі на півдні України
Створення митної мережі на півдні України відбувалося в умовах поступового
просування Російської імперії до Чорного та Азовського морів. Завдяки тому що
митні установи контролювали рух населення та товарів через кордон, збирали
мито, захищали кордон, вони стали одним із чинників освоєння нових територій.
Зрушення митного кордону Російської імперії у південноукраїнському напрямку
почалося ще в середині XVIII ст. в межах митної реформи 1753 – 1757 рр. [181],
а набув масштабності цей процес уже після ліквідації Запорозької Січі.
Провадити державну політику у сфері зовнішньої торгівлі мала ціла мережа
установ, організації яких держава приділяла пильну увагу. Уряд намагався
зробити митну мережу якомога ефективнішим знаряддям державної політики, задля
чого активно провадилася уніфікація та централізація митної системи. Цей процес
на півдні України розпочався одразу після створення митної мережі й завершився
створенням митного відомства й затвердженням нового статусу митної мережі
Статутом 1819 р. Це був період становлення митної мережі Південної України, для
якого були характерні адміністративно-територіальні зміни та зміни в системі
митного управління.
Митні установи поступово перейшли з губернського до центрального
підпорядкування: цей процес складався з чотирьох етапів, які відрізняються
кількістю та складом митних установ та системою митного підпорядкування. Перший
етап упровадження митної мережі (1775 – 1783 рр.) розпочався реалізацією
проекту генерал-губернатора Г.О. Потьомкіна, який передбачав створення в межах
Новоросійської та Азовської губерній низки митних установ [102; арк. 101, 372].
5 лютого 1776 р. сенатським указом повідомлялося про введення в дію нового
тарифу для чорноморської торгівлі. Наприкінці документа перераховувалися 12
митних установ, яких нові правила торгівлі стосувалися безпосередньо. Таким
чином, було оголошено про створення на півдні України митних установ у
Петровській та Олександрівській фортецях (із заставою на Кінських Водах), в
Микитині, Кінбурні та в Єкатерининському шанці. У самому указі підкреслювалося,
що визначений перелік установ не остаточний, а лише “на перший випадок”
[142; 346]. Сенатський указ від 26 травня 1776 р. затвердив дану структуру
митної мережі й підтвердив юрисдикцію генерал-губернатора Г.О. Потьомкіна над
митними установами двох південноукраїнських губерній [142; 386]. До відома
місцевої, тобто губернської, влади митниці були передані ще в 1764 р. — після
скасування в 1762 – 1763 рр. практики митних відкупів [141; 429] і
запровадження “Настановлення губернаторам” [127; 3].
Першою керівною ланкою в митному управлінні був обер-директор Азовської та
Новоросійської губерній. Необхідність такої посади Г.О. Потьомкін пояснював
завантаженістю губернаторів і від власного імені видав інструкцію щодо
обов’язків обер-директора та його помічника. Згідно з пунктом шостим
сенатського указу від 26 травня 1776 р. та виданою Г.О. Потьомкіним інструкцією
керував митною мережею Південної України саме генерал-губернатор, а губернатори
лише наглядали за діяльністю митних установ у межах губернії та займалися
матеріально-технічним забезпеченням мережі [100; арк. 10]. Обер-директор
підпорядковувався безпосередньо генерал-губернаторові й залежав саме від нього.
Обер-директор міг порадитися в складній ситуації з губернатором, але відповідав
за прийняте рішення особисто перед генерал-губернатором [100; арк. 10-14].
Першим обер-директором був надвірний радник Нелюбов [84; арк. 232], а його
помічником — І. Федуркін (колишній головний контролер Санкт-Петербурзької
портової митниці) [111; 20]. Подальша розбудова митної мережі потребувала більш
детального керівництва й уже в 1778 р. в Азовській та Новоросійській губерніях
були окремі обер-директори: відповідно — поручик Михайло Замятін та Василь
Григорович Рубін [245; арк. 345-351]. Останнім Новоросійським обер-директором
був Папафілос [84; арк. 204]. У Криму посада обер-директора з’явилася після
оголошення 8 квітня 1783 р. маніфесту про приєднання півострова до Російської
імперії — цю посаду обіймав надвірний радник Костянтин Іванович Мавроєні.
Упродовж 1783 р. він займався формуванням митної мережі у Криму, підбирав кадри
та керував роботою вже існуючих митниць у Кафі, Козлові, Перекопі та Балаклаві
[83; арк. 20].
На рівні держави митною мережею керувала Головна над митними зборами
канцелярія. Ця установа, створена 1763 р. при Санкт-петербурзькій портовій
митниці, мала в штаті двох чиновників штаб-офіцерського чину, наглядача від
купецтва, секретаря та канцеляристів. Створення канцелярії мало внести
позитивні зміни в кадрову політику, посилити боротьбу з контрабандою й
покращити загальний стан митної справи. Згадана установа була складовою
частиною Комерц-колегії, президент якої головував і в канцелярії [190; 277]. У
зв’язку з розпочатою в 1775 р. губернською реформою Комерц-колегія та Головна
над митними зборами канцелярія мали припинити свою діяльність, але новий
губернській устрій запроваджувався повільно, тому Канцелярія працювала до
1780 р., а Комерц-колегія — до 1784 р., а окремі її частини продовжували
працювати й надалі, оскільки фактично здати справи не змогли. Отже, для
організації митної мережі Південної України на першому етапі були характерні
невелика кількість митних установ (упродовж усього етапу їх нараховуємо 9 — в
Єнікалі, Керчі, Кизикермені, Кінбурні, Микитині, Олександрівську, Ольвіополі,
Херсоні
- Київ+380960830922