РОЗДІЛ III. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕНЬ ЦИГАНСЬКОГО ЕТНОСУ В УКРАЇНІ
В минулому цигани вели кочовий та напівкочовий спосіб життя. їхня поява на
теренах України була викликана багатьма чинниками соціально-політичного й
економічного характеру, як новітніми, так і давніми. На динаміку чисельності та
географічне розміщення циганської спільноти в Україні різною мірою впливали
міграційні процеси, характер природного відтворення, етнокультурні взаємини, а
також адміністративно-політичне підпорядкування українських етнічних територій
у минулому. Етнос, як дійова особа історії і сучасного світу, як суб'єкт
історичного процесу, у своєму розвитку проходить три стадії, або етапи т.зв.
"національного відродження": академічний, культурний, політичний. Найбільш
впливовим і відомим представником цієї періодизації є Мирослав Грох, професор
Празького університету. На його погляд, на першому, тобто академічному, етапі
відродження дана етнічна група стає предметом уваги дослідників, які збирають і
публікують народні пісні і легенди, прислів'я, вивчають звичаї і вірування,
складають словники, досліджують історію. Усе це робиться мовою іншого народу, у
випадку циган – мовами інших народів. Другий етап розвитку – культурна фаза –
відзначається тим, що мова, яка у першій фазі є предметом дослідження, тепер
стає мовою, якою творять літературу і на яку перекладають з інших мов. Народну
мову вводять як викладову до шкіл, починаючи з факультативів, розвивається
преса, згодом мова вживається у науці, політиці, громадському житті, побуті
освічених людей. На третьому, політичному етапі, етнічна спільнота, об'єднана
спільною мовою висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії...
Незважаючи на те, що в реальному житті етапи часто "перехрещуються", ця схема
дозволяє розглядати кожну етнічну історію аналітично, системно, не блукаючи в
нетрях винятковості і неповторності. Зокрема спільність у розвитку етносів, які
традиційно називали "малими", "неісторичними" або "соціологічно неповними". Але
разом з тим дуже важливо враховувати транснаціональну перспективу, тобто
зв'язки з іншими етносами, які усі в сукупності є частиною певних світових
процесів. Необхідно завжди зазначати історичний контекст, вплив комплексу явищ
і факторів світової історії, сприйняття і реакцію на певні політичні,
соціальні, економічні і культурні явища кожної історичної доби і території
[343,15-16]. Окреслені етапи певною мірою визначили структуру цього розділу.
3.1. Специфіка етнічного розвитку циган України
Цигани привертали до себе увагу в різні часи, їх завжди чітко вирізняли за
зовнішніми ознаками і культурними особливостями, вказуючи на певну внутрішню
"єдність". Щодо характеру цієї єдності і досі точаться суперечки. При нагоді ми
намагалися позбавитися "термінологічного хаосу", який донедавна панував в
етнологічній науці, зокрема, внаслідок підміни слів та понять, або
неадекватного їх застосування.
В середньовіччі циган визначали як певний паразитичний прошарок суспільства. І
до сьогоднішнього дня в різноманітній літературі назву "цигани" застосовують
для позначення окремих соціальних груп, які ведуть кочовий спосіб життя і
визначаються подібними рисами культури та специфічними засобами добування
засобів до існування (ворожба, дрібні ремесла, приручення тварин та ін. Такий
підхід у визначенні статусу циган був притаманний і деяким радянським вченим,
які вважали феномен циган явищем не етнічним, а соціальним [21 Однією з
необхідних передумов для виникнення етносу, за Ю.М. Бромлеєм, є спільність
походження, зокрема, тривале проживання певної групи людей на певній території.
За таких умов в ході повсякденних виробничих зв'язків і побутових міжособових
контактів виробляються спільні риси культури та мови і формується усвідомлення
людьми своєї єдності й відмінності від усіх інших подібних спільнот [168;
170].].
Провідні радянські етнографи, зокрема С. Токарєв, ставили під сумнів спільність
походження циган, пояснюючи, що вони не тільки зараз, але і в минулому, були
"вільним конгломератом бродячих племен", оскільки не мали спільної території,
визначального етноутворюючого чинника.
в науковій літературі існують різні думки, щодо рівня етнічного розвитку циган,
як племінної спільності (Г. Грельман, Л. Моногарова), народності (О. Гесслер,
Є. Друц), соціального прошарку, що втратив свою специфіку (С. Токарєв,
Ф. Шерегі), розсіяної етнічної спільноти (А. Шевченко), міжгрупової етнічної
спільноти (О. Марушиакова, В. Попов) [726; 405].
Розібратись і визначитись за умов такої багатоманітності і полярності думок
дуже важко, але і назвати циган, як це зараз модно, просто етносом, мабуть, не
зовсім коректно. Тому варто більш докладно поглянути на їхню етнічну історію.
Нижнім кордоном виходу предків циган з Індії вважається V – VII ст. Міграція не
була одночасним актом і тривала з різною інтенсивністю до XIV ст. Ще з
індійського періоду головною етноподіляючою ознакою, на підставі якої поняття
"ми"–"вони" протиставляється, у циган був кочовий спосіб життя. Тому, на нашу
думку, поряд іншими конкретно-історичними обставинами, переміщення циганських
груп до країн з осілими господарсько-культурними типами, визначалось потребою у
збереженні мандрівного способу життя [22 Оскільки за засобами існування
традиційна культура циган є своєрідною трансформацією "полювальницько
-збиральницької" культури в поєднанні з допоміжним заняттями (ремісницькі,
лікарські, санітарно-епідемічні та інші послуги).]. Тобто цигани існували не
тільки за рахунок навколишнього середовища, а і в симбіозі з ним. Засоби
існування призвели до постійного розпаду споріднених груп на дрібні частини,
які могли прогодувати с
- Київ+380960830922