Розділ 2
ПЕРІОДИЧНА ПРЕСА КИЄВА 1905 – 1914 рр.
2.1. Умови розвитку видавничої справи у Києві в період відсутності попередньої
цензури
17 жовтня 1905 р. під натиском революційних виступів Микола ІІ підписав
Маніфест “Про вдосконалення державного порядку” [87 ПСЗ. – 3-е изд. – Т. ХХVІ.
– Отд. 1. – № 27423.], який проголошував свободи совісті, слова, зібрань і
союзів. У зв’язку з цим, Головне управління у справах преси розіслало
губернаторам і цензорам циркуляр № 11723, в якому говорилось:
“Приведені вище слова Височайшого Маніфесту викличуть у найближчому майбутньому
видання нового закону на зміну діючого статуту про цензуру. Надалі до видання
цього закону, всі законодавчі акти, що визначали діяльність установ і осіб
цензурного відомства, залишаються в повній силі; саме ж ставлення цензури до
преси повинно корінним чином змінитися, відповідно до ясно і конкретно
вираженої волі Государя імператора” [88 ЦДІАК України. – Ф. 1680, оп. 1, спр.
102. – Арк. 1.]. Настав період свободи друку. Як писав згодом у своєму звіті
один з цензорів “…усі газети, що не одержали безцензурності, здійснювали її
незаконно, даючи на цензурний перегляд лише те, що вважали можливим і
рахувались зі вказівками цензури лише постільки, оскільки це було їм зручно.
Викреслені цензорами місця або віддруковувались, або замінялись крапками чи
пробілами. Адміністративна боротьба в цей проміжок безвладдя була неможлива”
[89 Там само. – Ф. 335, оп. 1, спр. 60. – Арк. 68.].
24 листопада 1905 р. були оприлюднені “Временные правила о повременных
изданиях”, які відміняли попередню цензуру. Покарання на газети і журнали могли
бути накладені лише в судовому порядку. Сатиричний журнал “Гудок” так описав
різницю між попередньою цензурою і судовим переслідуванням (щоб передати всі
нюанси, подаємо мовою оригіналу – Т. А.):
“Предупредительная цензура – это намордник, сквозь который можно лаять, нюхать,
лизать, но укусить – никаким образом; разве только можно настращать; подобие же
карательной цензуры всякий русский человек может видеть на медведях, которых
водят ярославские мужики для увеселения публики. Кольцо, продетое в ноздрю –
вот эмблема карания. Физически можно укусить хоть и подпиленными зубами, но,
так как медведь по опыту знает, что за всякую дерзость бывает очень больно его
ноздрям, то всякая попытка и ограничивается лишь желанием. Которая цензура
лучше, предоставляем делать вывод самому читателю, что ж до нас, то, по нашему
мнению – обе лучше” [90 Лемке М. Эпоха цензурных реформ. – М., 1904. – С.
201.].
Як уже було сказано вище, покарання на газети і журнали могли бути накладені
лише через судові палати. Але вони були у той час завалені справами про
революційні виступи і тому часто відмовлялися приймати справи про пресу. 13
березня 1906 р. Головне управління по справах преси МВС розіслало місцевим
цензорам циркуляр № 2300, в якому вимагало “доводити до відома вказаного
Управління про кожен випадок відмови прокурорського нагляду від порушення
кримінального переслідування” [91 ЦДІАК України. – Ф. 1680, оп. 1, спр. 102. –
Арк. 20.].
У березні 1906 р. були видані зміни до цензурних правил, що збільшували
максимальний розмір штрафу, який міг бути накладений судовою палатою на
періодичне видання з 300 до 3000 рублів, тобто в 10 разів. Вводилась попередня
цензура на малюнки, що вдарило в першу чергу по сатиричних виданнях. Одночасно
розширювалась 129 стаття “Уголовного уложения”: добавлявся пункт 6 – “за
возбуждение вражды между классами”.
У зв’язку з виходом доповнень до “Тимчасових правил про друк” газета
“Громадська думка” вмістила статтю, де охарактеризувала ці доповнення. Вона
писала: “24 ноября минулого року було встановлено тимчасові правила про друк,
себто про видання газет та журналів. Ці правила видано було для того, щоб якось
обмежити, взяти знову під догляд та опіку друковане слово, що після 17 октября
уперше з пелюшок цензури на волю вийшло. Однак за три чи чотири місяці, відколи
ці правила видано, уряд переконався, що їх мало на те, щоб стиснути вільне
слово, і визнав за потрібне видати до цих правил ще додаткові правила. 18 марта
цього року ці додаткові правила було стверджено і вони тепер мають силу
закону”. Далі перелічуються нововведення та причини їх появи:
- щоб надалі припинені газети та журнали не мали змогли відроджуватися, а потім
щоб іще більше обмежити та стиснути друковане слово, уряд постановив:
- щоб видавці газет не сміли зміняти одного редактора на іншого, або робити
якісь інші зміни у виданні, не заявивши про це начальству;
- щоб видавці газет та журналів, видання яких буде спинено, не сміли видавати
самі або через кого іншого, які б не були нові газети чи журнали;
- щоб усякі малюнки, які мають бути надруковані у газетах та журналах, за 24
години до випуску номера подавались до цензури.
Тому, хто порушить ці правила – призначається кара. Найменша – штраф 50 карб.,
або три місяці арешту. Якщо порушено у друге - штраф – 3000 крб., а арешт до 1
року і 4 місяців.
Крім того, в додатковій постанові заведено ще одне правило, яке не може не
здивувати будь-кого: “якщо немає за віщо почати уголовне переслідування, то суд
може, коли в номері газети є якість ознаки злочинства, зробити присуд, щоб цей
номер, або його частина були знищені. “Ніякий юрист не зрозуміє, яким це чином
можна в один і той же час і не знайти провини, щоб почати обвинувачення, і
знайти ознаки злочинства. Очевидно, що уряд намірився викоренити вільне й чесне
друковане слово” [92 Правила про друк / Громадська думка. – 1906. – 28
березня.].
12 травня 1906 р. за розпорядженням Міністерства внутрішніх справ на підставі
“Тимчасових правил для неперіодичної преси” б
- Київ+380960830922