РОЗДІЛ 2
ЗАСНУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ТЮРКОМОВНИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЇ ДІАСПОРИ
2.1. Періодика кримськотатарської діаспори в Туреччині
Унаслідок декількох еміграційних хвиль наприкінці XVIII - XX ст. у Туреччині склалася численна кримськотатарська діаспора. На думку сучасних дослідників, серед яких, зокрема, представник кримськотатарської діаспори Мубейн Бату Алтан, більше п'яти мільйонів громадян Туреччини мають кримськотатарське походження [42, с. 140-146]. Аналогічна цифра вказана і в "Кримськотатарській енциклопедії" [202]. Відмітивши, що чисельність емігрантів кримських татар у Туреччині досі є дискусійним аспектом історіографії, ми не будемо зупинятися тут на цьому питанні, бо воно не є предметом нашого дослідження. У зв'язку зі спільністю релігії та мовною близькістю, кримські татари в Туреччині ніколи не сприймалися національною меншиною. Вони не відчували себе окремою етнічною групою, мали ті ж правами, що й турки. Усе це обумовило досить швидкий процес асиміляції емігрантів із Криму на нових землях. Однак серед емігрантів завжди існували окремі групи людей, які прагнули зберегти національну самосвідомість народу, підтримувати відносини з Кримом, зберегти й передати наступним поколінням історію та національну культуру. Виявом цих устремлінь стала активна національна, культурно-просвітницька діяльність представників кримськотатарської діаспори, внаслідок якої були створені громадські організації, котрі, зокрема, розгорнули видавничу діяльність.
Згадка про найбільш раннє періодичне видання кримських татар у Туреччині, що ніби виходило в місті Ескішехірі, міститься в дослідженні тюрколога, мовознавця Б. В. Чобан-заде "Q?r?mtatar edebiyat?nda qurultayc?l?q ve milletcilik" ("Курултай і націоналізм у кримськотатарській літературі") (1929 р.) [10]. Однак автор не вказав ні назви, ні точної дати виходу видання. Не вдалося виявити будь-яких документальних відомостей про нього. Автор дослідження "K?r?m Tatarlar?nda Milli Kimlik ve Milli Hareketler (1905-1916)" ("Національна самоідентифікація та національний рух кримських татар (1905-1916)" [23], турецький дослідник кримськотатарського походження, доцент університету Бількент в Анкарі Хакан Киримли вважає, що потрібно розрізняти культурно-просвітницьку роботу кримськотатарських студентів, які навчалися в Туреччині на початку ХХ ст., і представників емігрантів, що оселилися тут раніше. Саме з діяльністю останніх пов'язаний початок видавничої діяльності кримських татар у Туреччині на початку ХХ століття. Х. Киримли спробував простежити змістову канву журналів і газет, що видавалися в Туреччині у вказаних автором хронологічних рамках.
Після молодотурецької революції 1908 р. було створено товариство кримськотатарських емігрантів "Tatar Cemiyet-i Hayriyesi" ("Татарське добродійне товариство"). Членами товариства були емігранти з Криму, що оселялися на території Османської імперії протягом XIX століття. Пристосувавшись до турецького суспільства, емігранти зберегли національну культуру і наріччя (головним чином степове). На думку Х. Киримли, це об'єднання було швидше товариством "етнічної підгрупи", ніж товариством кримськотатарським. Незважаючи на те, що засновники та члени були кримськотатарського походження, товариство представляло інтереси емігрантів мусульман-татар в Османській імперії. Зауважимо, що поняття "татари" побутувало відносно взагалі всіх тюрків-мусульман Російської імперії. Члени товариства прагнули зберегти саме "татарську" самосвідомість серед емігрантів із Криму, основу якого повинне було скласти збереження традиційної народної культури. Таким чином, до Першої світової війни діяльність Товариства було обмежено сферою культури, а політичний аспект почав проглядатися лише в 1919-1922 рр. Основною метою Товариства, визначеною в статуті, було прагнення підвищити рівень освіченості емігрантів "мусульман татар" в Османській імперії, укріпити солідарність кримських татар і надавати допомогу новоприбулим емігрантам. Хоча серед завдань була виокремлена діяльність, спрямована на збереження релігійної та національної самосвідомості "братам в інших державах", на практиці діяльність товариства обмежувалася лише розв'язанням проблем татар у кордонах Османської імперії. Варте уваги, що члени товариства "Tatar Cemiyet-i Hayriyesi" не прагнули налагодити відносини ні з культурно-просвітницькими організаціями в Криму, ні з кримськотатарськими студентами в Стамбулі. Якщо спочатку ці студенти спробували налагодити відносини з товариством, навіть стали його членами, то згодом через розбіжності мети й завдань не вважали потрібним надалі співпрацювати. Тісніші відносини товариство налагодило з кримськотатарськими емігрантами в Добруджі. Можливо це пов'язано з тим, що багато хто в Анатолію переселявся з Добруджі й тут у багатьох залишалися родичі. Відділення товариства були відкриті в Бандирмі, Ескішехірі, а також, можливо, і в інших містах. Серед основної діяльності як центру, так і відділень стало відкриття курсів з навчання читанню та письму в місцях, де мешкали кримськотатарські емігранти, надання допомоги бідним [23].
Провідниками ідей і світогляду товариства "Tatar Cemiyet-i Hayriyesi" були газети "Tonguc" і "Colpan", що видавалися в Стамбулі. На думку Х. Киримли, це були видання Товариства, або фінансувалися ним. Газета "Tonguc" ("Первісток") видавалася щоденно в лютому-березні 1909 р., власником якої був Мірза Саїд бей, а головним редактором Ебурриза Намик. Усього світ побачило 37 номерів. Із січня до травня 1910 р. виходила у світ газета "Colpan" ("Зірка Венера"), власником якої був Якуп Ільмі [23, с. 192]. Відмінною рисою цих газет від інших періодичних видань, що виходили у світ в Османській імперії цього періоду, була наявність інформації про мусульманське населення Російської імперії та, зокрема, кримськотатарських емігрантів в Анатолії й Добруджі. Одним із постійних аспектів для обговорення в газеті був опис труднощів, з якими стикалися емігранти на нових місцях. Інформація про мус