РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ СПЕЦИФІКИ ВПЛИВУ КОМУНІКАТИВНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ НА ПРОЦЕС НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
2.1. Програма та основні методи емпіричного дослідження
Завданням дослідно-експериментальної роботи було вивчення комунікативних особливостей студента, їх вплив на ефективність навчальної діяльності та виявлення шляхів комунікативної підготовки в умовах вищого навчального закладу. Практична реалізація даних завдань здійснювалась в два етапи, побудованих за принципом системності.
Перший етап включав констатуючий експеримент, метою якого було встановлення реального рівня розвитку комунікативних характеристик та комунікативної активності студентів, а також виявлення залежності між комунікативними якостями студентів різних вікових категорій та успішністю їх навчання. В результаті вивчено мотивацію навчання у вузі, рівень потреби у спілкуванні, співвідношення комунікативної та пізнавальної активності, рівень задоволеності комунікативними процесами в групі.
Другий етап дослідження включав проведення формуючого експерименту. Для його реалізації була запропонована модель комунікативної підготовки студентів. В результаті формуючого експерименту вивчено ефективність розробленої моделі. З'ясовано психологічні умови, що спонукають комунікативну активність студентів і сприяють ефективності навчальної діяльності. Констатуючий та формуючий етапи дослідження проводились із залученням двох груп студентів четвертого курсу спеціальності "Психологія". Група ПС-42 (30 осіб) була обрана в якості експериментальної і впродовж року піддавалась цілеспрямованим впливам. Група ПС-41 (30 осіб) вважалась контрольною і виступала еталоном порівняння оцінки формуючих ефектів.
Загалом, у дослідженні брали участь 280 студентів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника філософського, історичного та педагогічного факультетів першого, третього, четвертого та п'ятого курсів.
Відповідно до розуміння природи комунікативних особливостей нами була розроблена програма дослідження, що включає два блоки методик.
Перший методичний блок передбачав вивчення власне комунікативних характеристик. Теоретичною основою емпіричного вивчення комунікативних особливостей слугували позиції щодо досліджених нами їх структурних компонентів, комунікативних складових навчальної діяльності та осбливостей прояву комунікативної активності. Відповідно до цього перший блок методик спрямований безпосередньо на вивчення комунікативних особливостей та комунікативної активності. Зокрема, досліджувались: рівень потреби у спілкуванні, комунікативні установки, соціально-перцептивні (зокрема, емпатійні) здібності, оцінка комунікативних якостей в системі цінностей, стилі спілкування.
За допомогою другого блоку методик досліджувалась ефективність навчальної діяльності: мотивація навчання у структурі комунікативної підготовки студентів, відношення до навчання в системі ціннісних орієнтацій студентів, спрямованість особистості на вирішення комунікативних завдань, взаємозв'язок між рівнем розвитку комунікативних якостей та ефективністю їх навчання.
В процесі дослідно-експериментальної роботи використано комплекс взаємодоповнюючих методик.
На першому етапі дослідження спілкування як особистісна потреба студента у вузі вивчалось за допомогою методики для визначення рівня потреби у спілкуванні (Ю.М.Орлов, В.І.Шкуркін, Л.П.Орлова, 1974) [119]. Тест містить твердження, які корелюють із ознаками двох протилежних груп: з високим і низьким рівнем потреби у спілкуванні. За допомогою даного тесту виділяють п'ять рівнів потреби у спілкуванні: низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий.
Для визначення ефективності навчальної діяльності у вищому навчальному закладі використано методику "Мотивація навчання у вищому навчальному закладі", запропоновану Т. И. Ільїною [85]. У ній є три шкали: "придбання знань" (прагнення до придбання знань, допитливість); "оволодіння професією" (прагнення опанувати професійними знаннями і сформувати професійно важливі якості); "одержання диплома" (прагнення придбати диплом при формальному засвоєнні знань, прагнення до пошуку обхідних шляхів при здачі іспитів і заліків). Методика включає 50 тверджень, з якими опитувані погоджуються або ні. Крім того, переважання у студента обидвох перших мотивів свідчить про адекватність вибору обраної професії.
Для дослідження складових комунікативних особливостей та пізнавальної активності в системі ціннісних орієнтацій сучасного студента використано методику М. Рокича [191, с.637] "Ціннісні орієнтації". Дана методика дозволяє, по-перше, проаналізувати ієрархію цінностей особистості з точки зору того, як вони відображають довготривалу життєву перспективу, тобто, що людина цінить зараз і до чого прагне в майбутньому (термінальні цінності); по-друге, ієрархію цінностей-засобів (інструментальні цінності). Цінності, запропоновані в методиці М.Рокича, в узагальненому вигляді відображають найбільш актуальні цінності людини, яка живе в сучасному розвиненому суспільстві. Серед усього набору цінностей детальному аналізу піддавалися позиції цінностей, що відображають пізнавальну активність студентів через призму їх комунікативних властивостей. З цією метою виокремимо 2 групи цінностей. До першої належать ті, що відображають життеві плани в рамках навчання в університеті та подальшого професійного становлення (цінності навчання та пізнавальної активності): життєва мудрість (зрілість суджень і здоровий глузд, досягнений життєвим досвідом), цікава робота, активна діяльність (повнота і емоційна насищеність життя), свобода дій і вчинків, розвиток (робота над собою, постійне фізичне і духовне удосконалення), пізнання (можливість розширення свого світогляду, освіти, загальної культури, інтелектуальний розвиток), продуктивне життя (максимально повне використання своїх можливостей, сил і здібностей), творчість (можливість творчої діяльності. Друга група включає комунікативні засоб