РОЗДІЛ 2
СХИЛЬНІСТЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО
ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ПЕДАГОГІЧНОГО
СПІЛКУВАННЯ ТА ЙОГО ОСОБИСТІСНІ ДЕТЕРМІНАНТИ
2.1. Теоретико-методичні підходи до організації дослідження
Теоретичні узагальнення, здійсненні на основі аналізу літературних джерел з
проблеми нашого дослідження, дозволили виділити основні підходи, які були
покладені в основу організації та проведення констатуючого експерименту.
Враховуючи положення особистісного підходу стосовно нашої проблеми, сутністю
якого є визначення стильових особливостей спілкування через особистісні риси
педагога, ми припускаємо, що ефективність педагогічного спілкування залежатиме
не лише від здатності вчителя застосовувати різноманітні методи та прийоми
спілкування та поєднувати різні техніки або від кількості засвоєних паттернів
поведінки у тій чи іншій ситуації, а, передусім, від особливостей особистісних
утворень.
Виходячи з нашого розуміння стилю спілкування як особистісного надбання
вчителя, що є результатом його професійного самовизначення і самоактуалізації,
можна говорити про можливість формування певних компонентів стилю педагогічного
спілкування не лише в процесі професійної діяльності вчителя, а вже під час
підготовки студентів педагогічних ВНЗ. Адже вести мову про сформований стиль
педагогічного спілкування можна лише по відношенню до вчителя, що має певний
досвід роботи в школі і в процесі професійної діяльності набув ознак того чи
іншого стилю. За нашим припущенням, підготовка майбутнього вчителя до
професійного спілкування буде ефективною за умов цілеспрямованого впливу на
його індивідуально-особистісні характеристики (самооцінку, рівень
самоактуалізації, особистісну зрілість та ін.) в процесі професійної
підготовки.
При такій постановці проблеми особливої актуальності набуває необхідність
дослідження питання щодо схильності студентів – майбутніх вчителів до певного
стилю педагогічного спілкування.
Ми припускаємо, що на початкових етапах навчання у ВНЗ схильність до
індивідуального стилю педагогічного спілкування проявляється у типах ставлення
людини до оточуючих і тісно пов'язана із притаманними їй рисами особистості.
З’ясуванню особливостей інтерперсональної взаємодії майбутніх педагогів та їх
особистісних детермінант і присвячений даний розділ.
Загальна процедура констатуючого дослідження складалася з наступних етапів:
Визначення особливостей усвідомлення стильових характеристик спілкування
майбутніх педагогів та їх динаміки в процесі навчання у ВНЗ. Метою даного етапу
було з’ясувати, наскільки адекватним та глибоким є усвідомлення студентами
власної схильності проявляти ті чи інші риси комунікативної поведінки.
Виявлення переважаючих типів ставлення студентів до оточуючих та їх динаміки в
процесі професійної підготовки, які є, з нашої точки зору, передумовами
формування того чи іншого стилю педагогічного спілкування.
З’ясування особистісних детермінант стилю спілкування, впливаючи на які, можна
формувати продуктивні стилі або коригувати непродуктивні. Ми припускаємо, що
такими індивідуально-особистісними утвореннями, які визначають комунікативний
стиль особистості є самооцінка особистості, рівень її самоактуалізації та
особистісно зрілості.
Загалом у констатуючому дослідженні взяло участь 196 осіб (104 студенти І курсу
та 92 студенти V курсу різних інститутів НПУ імені М.П.Драгоманова).
Для реалізації завдань першого етапу нами була розроблена відкрита анкета
“Стильові особливості педагогічного спілкування майбутніх педагогів”, дати
відповідь на запитання якої було запропоновано студентам першого та п’ятого
курсу (див. Додаток Б). Дана анкета складається з 11 запитань, зміст яких
спрямований на з’ясування рівня теоретичної обізнаності студентів з проблемою
стилю педагогічного спілкування, на визначення адекватності їх уявлення про
особливості власного спілкування з оточуючими, про його переваги та недоліки, а
також на виявлення глибини усвідомлення специфіки прояву власного
комунікативного стилю у спілкуванні з учнями (даний аспект досліджувався лише у
старшокурсників, які мали досвід проходження педагогічної практики). Дані,
отримані на основі аналізу результатів анкетування, дозволили нам виділити
рівні усвідомлення стильових особливостей спілкування майбутніми педагогами.
Завданням другого етапу констатуючого дослідження було визначення типів
ставлення майбутніх педагогів до оточуючих.
Для дослідження переважаючого у студентів типу ставлення до оточуючих ми обрали
методику Т.Лірі “Інтерперсональна діагностика” [151]. Даний вибір пояснюється
фактом неодноразового її використання науковцями для розв'язання різного роду
завдань дослідження, що певною мірою перетинаються з нашими.
Так, С.О. Шеїн застосовував її як засіб діагностування психологічних
особливостей виділених ним стилів педагогічного спілкування
(довірливо-діалогічного, альтруїстичного, конформного, пасивно-індиферентного,
рефлексивно-маніпулятивного, авторитарно-монологічного, конфліктного) [211]. На
думку автора, за допомогою цієї методики можна диференціювати вказані стилі
педагогічного спілкування, вона є достатньо компактною та оперативною для
використання в умовах навчально-виховного процесу, дозволяє співвіднести
самооцінку педагога та його уявлення про нормативні еталони педагогічного
спілкування з оцінкою його стилю спілкування з колегами, має структуру, яка
однозначно інтерпретується, а також відображає найбільш суттєві та стійкі
параметри міжособистісного спілкування. С.О. Шеїн застосував скорочений та
рефакторизований варіант методики, включивши в опитувальник 32 особистісних
якості з запропонованих у методиці 12
- Київ+380960830922