РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
2.1. Необхідність державного регулювання зайнятості і соціальна політика
На сьогоднішній день у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі існує два погляди на необхідність державного втручання в сферу зайнятості: кейнсіанський і неокласичний.
Перший, кейнсіанський погляд, відстоює необхідність державного регулювання ринкової економіки взагалі і ринку праці зокрема. Причиною виникнення такої точки зору послужила світова економічна криза 30-х років ХХ століття, що супроводжувалась масовим безробіттям, вихід з якої був знайдений тільки завдяки цілеспрямованому втручанню держави в сферу зайнятості.
Друга точка зору, що належала споконвічно класикам і успадкована її сучасними послідовниками - неокласиками в особі монетаристської школи полягає в тім, що ринкова економіка має вбудовані важелі саморегуляції, а державне втручання, навпаки, розглядається ними як елемент, що штучно впливає на цілісний організм ринку і шкодить йому. Успіх від реалізації монетаристської програми в економіці розвинутих країн дотепер залишається сумнівним, що, утім, не заважає прихильникам цієї теорії і донині аргументувати свою відмову від державного регулювання економіки, залишаючи за нею лише право втручання в грошово-кредитну сферу. Однак майбутнє світової економіки за соціально орієнтованими ринковими програмами, гарантом виконання яких виступить держава [58]. Як аргументацію даної точки зору приведемо ряд доводів (рис.2.1).
По-перше, ринкова економіка представляє собою систему економічних, а не соціальних інтересів членів суспільства: у головному правилі ринкової економіки про мінімізацію збитків і максимізацію прибутку є відсутнім фактор соціального регулювання. Визнаючи слідом за монетаристами першорядну роль у розвитку економіки за матеріальним і нематеріальним виробництвом, варто підкреслити той факт, що не в інтересах капіталу сприяти соціальній сфері на добровільних засадах, оскільки даного роду допомога не несе в собі швидкого прибутку.
Рис.2.1. Причини необхідності та недоліки державного регулювання зайнятості
Подолання змушеного безробіття і досягнення повної зайнятості виступає цілком очевидною метою суспільного розвитку, однак неприйнятно для ринкової економіки, в рамках якої діє пріоритет приватного над суспільним. Ринок - незаперечна влада капіталу, а, отже, і всі його закони поставлені на варту інтересів останнього. Таким чином, у наявності протиріччя між необхідністю соціальної ефективності і реалізацією ефективності економічного характеру. Тільки держава в силах розв'язати сформоване протиріччя. За допомогою програми зайнятості вона покликана зробити економічну політику на макро- і мікрорівні адекватною цілям соціального розвитку людського співтовариства.
По-друге, соціальність присутня в ринковій економіці не як ведучий елемент, а як елемент підпорядкований інтересам капіталу. Попит на працю збільшується в меншій мірі, ніж збільшення всього капіталу суспільства.
По-третє, ігнорування асоціального характеру ринку веде до ускладнення у всіх сферах життя людського співтовариства і зводить нанівець ефективність реалізації програм в інших областях економіки. Таким чином, монетаризм, відстоюючи самодостатність ринку як економічної і соціальної системи, прирікає всіх послідовників своєї програми на неминучі соціальні конфлікти.
Однак аргументація буде неповною без визнання ряду негативних моментів у процесі державного регулювання сфери зайнятості (рис.2.1).
По-перше, як і в будь-якій іншій сфері економіки, державному регулюванню в сфері зайнятості властива бюрократичність, наявність тимчасових лагів запізнювання в ході впровадження окремих елементів програми.
По-друге, "зайва опіка" з боку держави в соціальному плані може дорого обійтися не тільки ринку, але і суспільству в цілому, породжуючи клас утриманців.
Усі перераховані недоліки державного регулювання економіки традиційно виділяють неокласики. У той же час більш істотне протиріччя, на наш погляд, закладено в походженні держави і її ролі в суспільстві як соціального і політичного інституту. Так, Г. Гегель бачив початок держави в насильстві [32, с. 244]. Ф. Енгельс і В.І. Ленін бачили в ньому знаряддя, машину для експлуатації і придушення одного класу іншим [103 с. 75; 117, с. 171]. М. Вебер визначає державу як відношення панування одних людей над іншими, що спирається на легітимне насильство [25, с. 646].
В радянській суспільній науці панував класовий підхід до визначення держави, відповідно до якого держава є "організація політичної влади економічно пануючого в суспільстві класу; основним знаряддям політичної влади в класовому суспільстві. Виникло внаслідок суспільного поділу праці, появи приватної власності і розколу суспільства на класи"[195, с. 454].
Сучасний підхід до проблеми держави визначає її як "основний інститут політичної системи суспільства, що організує, направляє і контролює спільну діяльність і відносини людей, суспільних груп, класів і асоціацій. Держава представляє собою центральний інститут влади в суспільстві і концентроване здійснення цією владою політики" [160, с. 69].
Змінивши основні акценти у визначенні держави, сучасна суспільна наука продовжує зберігати матеріалістичний підхід до розуміння історії взагалі і походження держави зокрема. При цьому конкретно-практичний матеріал дозволяє поглибити й уточнити колишні погляди. Так, Л.С. Васильєв, досліджуючи проблему становлення державної влади в умовах азіатського способу виробництва, прийшов до висновку, що в даному випадку держава виникає до розколу суспільства на класи [21, с. 10-11].
Проте, приймемо цей факт як виключення з правил, а для подальшого ходу міркувань виділимо, що держава - це, насамперед, інститут влади. За яким критерієм і яка са