РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Для вирішення поставлених задач нами здійснені лабораторно-морфологічні дослідження піддослідних об'єктів, математично-комп'ютерне моделювання площі поверхні коренів всіх зубів одонтограми у нормі та при різних ступенях оголення, а також клініко-рентгенологічне спостереження хворих з оголенням коренів зубів до і після лікування та у віддалені терміни.
Суть лабораторно-морфологічних досліджень полягала у визначенні деяких властивостей твердих тканин зуба при рухомості ІІІ ступеня з причини повного розсмоктування міжальвеолярних перетинок у хворих деструктивними хворобами пародонта. Тверді тканини зуба, як і кістки скелету людини, відносяться до т.зв. групи фізіологічних мінералів (нормолітів), які разом з патологічними утвореннями хворобливої мінералізації - патолітами (камені, петрифікати, екзостози) становлять окрему групу біогенних мінералів і складають об'єкт для вивчення медиками різних фахів. Вивчення властивостей біомінералів надзвичайно важливе для розуміння причин і механізмів їх утворення, розпізнавання і передбачення їх поведінки та пов'язаних з ними ускладнень функцій організму чи розвитку низки хвороб. Серед петрологічних методів дослідження біомінералів вирізняються мікроскопія (звичайна, поляризаційна, електронна), рентгенструктурний та хімічний аналізи, кристалографія, люмінісценція, визначення твердості тощо. Обравши цемент зуба як біомінеральний об'єкт, безпосередньо зв'язаний з зубо-утримуючим ложем, і вивчивши відомі дані про нього, ми зупинились на вивченні мікротвердості та цементогліфіки оголеного кореня, що характеризують ступінь його мінералізованості і топографічні особливості мікрорельєфу поверхні, до якої прикріплюються фібрили зв'язкового апарату зуба.
2.1. Дослідження мікротвердості тканин оголеного кореня зуба
Визначення мікротвердості відноситься до найчастіше стосованих методів дослідження механічних властивостей біомінералів людського організму та стоматологічних матеріалів. Метод дозволяє з достатньо високою ймовірністю встановити кількісний і якісний зв'язок механічних властивостей з іншими властивостями, зокрема із зміною структурних характеристик.
У літературі метод визначення мікротвердості ще називається визначенням твердості за Вікерсом при мікронавантаженнях. Метод широко застосовується для визначення твердості окремих фаз у матеріалах, що мають багатофазну структуру (наприклад, метали та їх сплави). У нашому випадку визначення мікротвердості поверхневого шару зубного цементу є доцільним, оскільки зміна величини мікротвердості може бути безпосередньо пов'язана зі зміною хімічного складу досліджуваної ділянки зубного кореня.
Мікротвердість зубних тканин визначалась на 12 поздовжніх та 13 поперечних шліфах постійних різців, премолярів і молярів, видалених за показаннями (рухомість ІІІ ступеню) у 13 хворих з деструктивними хворобами пародонта. Видалені зуби фіксували в 10% розчині формаліну, потім промивали проточною водою і старанно оглядали за допомогою бінокулярної лупи при збільшенні х 4,5 з метою виявлення каріозних та некаріозних ушкоджень цементу, пігментацій та зубних відкладень. Після провізоричного огляду зуби промивали проточною водою і повторно оглядали за допомогою лупи. Потім приступали до виготовлення шліфів. Для цього спочатку зішліфовували одну поверхню зуба і цією поверхнею зразки ставили на металеву пластину у латунні обойми діаметру 25-30мм і повністю покривали порошком поліметилметакрилата, який просочували рідиною монометилметакрилата. Після затвердіння пластичної маси через 2 години завершували зішліфування досліджуваної поверхні абразивами та на сталевому крузі, дотримуючись традиційної методики. Заключний етап шліфування проводили послідовно на дрібнозернистому абразиві № 40-№ 16-№ 8; М40-М28-М-14. При переході від одного номера абразива до наступного напрям шліфування змінювали на 90о для усунення подряпин. Визначали вихідну мікротвердість мінералізованих тканин зуба, потім досліджувані поверхні шліфів послідовно полірували з допомогою діамантових полірувальних паст АП 10/7, АП 7/5, АП 5/3, АП 3/1 і знову визначали мікротвердість у наступних ділянках зуба:
Е - емаль.
Д - дентин.
Ц - цемент, у т.ч.:
- цемент пришийкової третини кореня зуба,
- цемент середньої третини кореня зуба,
- цемент верхівкової третини кореня зуба.
Мікротвердість цемента, дентина та емалі визначали з допомогою приладу ПМТ-3. Цей прилад використовують для досліджень матеріалів, мінералів та біомінералів на мікротвердість втискуванням під навантаженням від 2 до 200г. В якості втискувального інструмента (індентора) в ньому використовується діамантова піраміда з квадратною основою та кутом 136о при вершині між протилежними гранями. При дослідженні вимірювали довжину діагоналі відбитка і підраховували число твердості як частку від ділення прикладеного навантаження на поверхню отриманого відбитка.
Спочатку проводили юстировку (вивірення) приладу для того, щоби ось обертання столика 0-0 знаходилась на рівній віддалі як від оптичної осі мікроскопа, так і від осі індентора з діамантовою пірамідою. Щоби після повороту предметного столика навколо осі 0-0 визначене на шліфі місце для дослідження знаходилось завжди строго проти вершини діаманта, користувались фіксаторами обмеження обертання.
Для отримання відбитка досліджуваний шліф зуба встановлювали і закріплювали на предметному столику приладу і під мікроскопом вибирали місця для нанесення відбитка. Це досягалось координатним переміщенням столика, що гарантувало також точне і правильне розміщення відбитків на досліджувальній поверхні зразка на певній віддалі одне від другого, але не ближче ніж 0,2мм між двома відбитками (Рис.2.1).
Потім переміщували досліджуваний об'єкт, поки вибране на його поверхні місце не ставало під вершину діамантової піраміди. Це досягалось поворотом всього столика на 180о дов