РОЗДІЛ 2
ОСОБИСТІСНЕ ЗМІНЮВАННЯ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ - ПСИХОЛОГІВ
2.1. Становлення професійної ідентичності майбутніх психологів.
Професійна діяльність є невід'ємною значущою частиною життя кожної людини, що визначає весь її життєвий устрій, відображає та формує систему суб'єктивних цінностей, найближчі та віддалені перспективи, а отже і впливає на розвиток та становлення особистості в цілому. У сучасному вітчизняному професіознавстві все частіше на перший план виступає професіонал, чия особистість одночасно визначає результат праці і сама зазнає змін внаслідок виконуваної роботи. Проблема цілісності, єдності особистісного та професійного розвитку людини знайшла своє відображення в працях багатьох дослідників, перетворившись на нову дослідницьку галузь в психологічній науці - психологію особистості професіонала [3,60,72,73,111].
Основою нашого дослідження ми вважаємо ідею нерозривності особистісного та професійного розвитку людини та концепції, де фундаментальною умовою розвитку інтегральних характеристик особистості та продуктивності її професійного становлення є внутрішнє середовище особистості, її активність, усвідомлення необхідності змінення, потреба в самореалізації. В науковій літературі дана проблематика широко представлена як загальнотеоретичними підходами [1,3,21,52,54,55,56,72,98,111,115,119,126,127,131,135,136,144,165], так і частковими прикладними дослідженнями [5,6,15,16,18,19,45,49,51,59,71,76,78,88,124,133,153,169]
Суттєвим аспектом даної проблематики є положення про те, що шлях до успішного професійного становлення обов'язково проходить через переживання кризових явищ. При цьому, як підтверджують дослідження Зеєр Є.Ф. і Симанюк Є.Є., в процесі професійного становлення при виникненні криз поступово зростає роль суб'єктних факторів, таких, як зміна "Я-концепції", перебудова професійної свідомості, зростання рівня домагань та самооцінки, прояв потреби в самоствердженні та самоздійсненні та ін. Використовуючи для дослідження метод психологічної біографії, Зеєр Є.Ф. та Симанюк Є.Є. прийшли до таких висновків: 1) людина, яка цікавиться своїм внутрішнім світом, прагне пізнати себе і відчуває внаслідок цього незадоволення, розглядає в своїй професійній біографії більшу кількість кризових явищ; якщо ж особистість уникає кризи, то вона частіше стикається з руйнуванням професійних надій; б) переживаючи кризу, особистість, як правило, піднімається на більш високий рівень розвитку, адже, породжуючи психологічну напругу, кризи стимулюють професійний розвиток; в) людина, яка знаходиться в постійному пошуку нових способів виконання діяльності, яка підвищує свою кваліфікацію, прагне реалізувати себе в роботі, має більше шансів на успішне подолання криз професійного розвитку [60]. Отже, розвиваючись, як особистісно, так і професійно, людина усвідомлено піддає себе кризам самоактуалізації, що ведуть до зміни Я-концепції, перебудови професійної свідомості. Це підтверджує логіку виживання та розвитку особистості через зіткнення з антагоністичним елементом із власної внутрішньої структури. Процес переживання такого зіткнення являє собою процес особистісного змінювання в ході професійного становлення. Результатом даного процесу є формування не лише особистісно-, а й професійнозначущих новоутворень. При цьому під професійнозначущими новоутвореннями ми розуміємо такі особистісні новоутворення, які є значущими для успішної професійної діяльності особистості. Таке визначення грунтується на їдеї цілісності та нерозривності особистісного та професійного розвитку.
Особливо актуальним постає питання про єдність особистісного та професійного розвитку, коли в поле наукового дослідження потрапляє професійне становлення психолога. Специфікою даної професії, як і інших професій типу "людина-людина", є те, що спеціаліст певною мірою втягується в життя іншої людини і включається в особливий тип взаємовідносин та взаємодій з нею, який повністю виключає їхній суб'єкт-об'єктний характер і який найменш прогнозований та регламентований через те, що життя кожної окремої людини унікальне та неповторне, а її життєвий простір безмежно різноманітний та мінливий. Практичний психолог за самою суттю своєї роботи занурений у сферу живого спілкування з людьми, а власне предметом його діяльності є життєвий світ людини з його складною структурою та динамічними характеристиками [20,85,102,114,147].
Проблему особистісного та професійного в діяльності практичного психолога можна уявити як проблему професійного вираження себе в ході цілеспрямованої взаємодії з клієнтом або групою. Першим на це звернув увагу З.Фрейд, який ще в 1922 році на конгресі Міжнародної психоаналітичної асоціації поставив питання про обов'язкове опрацювання психоаналітиком своїх проблем, для того щоб у подальшому запобігти їх переносу на пацієнта [163]. А.Адлер у 1926 році зазначав, що психотерапевтичний інструментарій є другорядним порівняно з умінням розуміти внутрішню динаміку процесу росту та розвитку особистості [4].
Особливої значущості саме особистісні характеристики психотерапевта, а не його технічні навички, набули у зв'язку з розвитком гуманістичних та екзистенціальних напрямків психотерапії [102,103,130,137,147,151,163,178].
Так К.Роджерс в якості основних рис психотерапевта виділяв усвідомлення як основну цінність - цінність людської особистості, і, відповідно, такі характеристики, як безумовне прийняття себе та іншого, аутентичність, довіра до людської сутності, здатність до емпатичного розуміння іншого стали головними умовами успішності психотерапевтичного процесу. "Я відчуваю, що коли моя терапія ефективна, я присутній в терапевтичних взаємовідносинах як особистість, а не як дослідник, не як вчений..." - зазначав К.Роджерс [47, С.75]. Р.Мей підкреслює важливість для психотерапевта особистісної привабливості, в яку включається уміння приваблювати людей до себе, уміння відчувати себе вільно в будь-якому суспільстві, здатність до емпатії, а також уміння не дивитись