розділ 2.2 містить лінгвокогнітивний аналіз вживання дієслів-зв'язок SER та ESTAR у складі складеного іменного присудка з іменною частиною прикметником в іспанській мові. Ми виділяємо три класи прикметників відносно їх комбінованості з дієсловом ESTAR (клас А), дієсловом SER (клас Б) або з обома цими дієсловами (клас В). У підрозділі 2.3 ми формулюємо загальні принципи цієї класифікації. Основні положення розділу 2 було викладено у книзі "SER та ESTAR: останній ключ до іспанської без помилок" у співавторстві з професором Х.Д.Луке Дураном [103] та у статтях [82, 83, 104, 105].
2.1. Загальна характеристика дієслів SER та ESTAR в іспанській мові
Дієслова SER та ESTAR ще не розглядалися як система класифікаторів прикметників, але неодноразово привертали увагу дослідників як граматична проблема. З думкою, що дієслова SER / ESTAR займають виключне положення в іспанській мові, погоджуються всі лінгвісти. Так, Д. Болінджер вважав, що опозиція дієслів SER / ESTAR - яка зводиться до опозиції постійність-непостійність - для іноземних студентів, що вивчають іспанську мову, є її найвизначнішою рисою [169, с.63]. Ж. Сіро сприймав проблему дієслів SER та ESTAR як "маленьку таємницю" [178, с.9], а Р. Перес де Айала довів цю думку до абсолюту, стверджуючи, що іспанець - природжений філософ, тому що здатний, не замислюючись, відрізняти суттєву якість від перехідної стадії за допомогою використання дієслів SER та ESTAR [103, с.13].
Найбільша складність вживання дієслів SER та ESTAR виникає тоді, коли іменною частиною присудка виступає прикметник; за результатами останніх досліджень проблеми причиною цієї складності є те, що "тисячі і тисячі прикметників (багатих за семантичним змістом), вживаних у дуже різноманітних контекстах мільйонами і мільйонами носіїв іспанської мови (з різних регіонів, таких, як Кастилія, Каталонія, Галісія, Андалусія, Леон, Арагон тощо та Латинської Америки) протягом століть (під час яких мова не лише еволюціонувала, але і костеніла, залишаючи сліди цього "костеніння") групувалися у семантико-синтаксичні структури навколо SER та ESTAR не тільки послідовно і за законами логіки, але також і за іншими найрізноманітнішими мотивами, такими, як аналогія, стилістика, звичка, прагматика і навіть порушення будь-яким носієм загальних норм мови" [274, с.2].
Носій мови здійснює цей вибір, керуючись систематично закріпленим у мовному коді рядом факторів або певним набором правил, і, в залежності від того, що він хоче або не хоче виразити (який характер надати тій чи іншій ознаці, тобто як її класифікувати - як постійну чи як тимчасову), вживає одне з дієслів - SER або ESTAR. Як зазначалося у розділі 1, прикметники мають тенденцію вказувати на властивості, які є або "позачасовими", або розглядаються безвідносно до часу. Таким чином, в іспанській мові функцію співвідношення властивості з параметром часу виконують дієслова-зв'язки SER та ESTAR. Узагальнюючи, ми говоримо, що носії іспанської мови вживають дієслово-зв'язку SER, коли хочуть передати постійну ознаку, і ESTAR, коли тимчасову. Обидва терміни: постійний і тимчасовий, вживаються умовно, оскільки насправді семантичний спектр цих дієслів є досить широким.
Оглянемо існуючі традиційні підходи до проблеми цих дієслів.
Починаючи з епохи Відродження до ХIХ століття всі іспанські граматики торкалися теми вживання дієслів SER та ESTAR. Пояснення вживання дієслів SER та ESTAR, яке давалося протягом багатьох років, можна проілюструвати текстом, взятим з граматики іспанської мови для іноземців Цезаре Овдіно [цит. за 103, с.6], датованої XVII століттям: "Різниця у вживанні дієслів SER та ESTAR полягає в тому, що SER поєднує річ з її постійною якісною або кількісною характеристикою: ser bueno, ser malo, ser grande, ser pequeno, ser coxo тощо, ESTAR же значить 'знаходиться у певному місці'. У цьому значенні вживається воно, наприклад, у Primera cronica general de Espana (1289):
Et quando los uio plogol mucho con ellos, et dixoles: ?como, traydores, aqui estades? (45, t. 2, с.414)
У цій же граматиці зазначається, що іспанці, запитуючи про стан здоров'я, вживають ESTAR: ?Como esta v. m.?, на що відповідають, також вживаючи дієслово ESTAR: No estoy muy bueno. Зауважується також, що в цих випадках bueno та malo відповідають не прикметникам bonum 'добрий' та malum 'поганий', а прислівникам bene 'добре' і male 'погано'. Вживання ESTAR також має місце у всіх випадках, коли йдеться про емоції або душевні стани: ayrado esta (iratus est) [103, с.6].
На думку А.Бельо, SER вживається у сполученні зі словами, що визначають постійні та внутрішньо притаманні якості, тоді як ESTAR - зі словами, що описують якості тимчасові або випадкові. Про дієслово SER він зазначав, що воно має значення абсолютного існування, притаманного Вищій Істоті: Yo soy el que soy, але поширюється також і на інші істоти для позначення факту існування [164, с.349].
Теорія А.Бельо про опозиції постійної та тимчасової ознаки була найрозповсюдженішим критерієм вживання дієслів SER та ESTAR до тих пір, поки цю проблему не почали досліджувати Ж.Сіро, Ф.Хансен та М.Андраде. Для вирішення проблеми Ф.Хансен пропонує опозицію закінченості - незакінченості. За Ф.Хансеном, дієслово ESTAR носить закінчений, а SER - незакінчений характер: mi hermano esta enfermo; todavia esta joven; ya esta viejo; mi tio es vigoroso [207, с.179, 247].
Ще однією опозицією, якою пояснюють різницю між SER та ESTAR, є стан - дія. В.Сальва [260, c.201] дотримується думки, що ESTAR вживається тоді, коли ідея, виражена іменником, прикметником або дієприкметником, описує стан; у протилежному випадку вживається SER. Ф.Хансен також приписував дієслову SER значення дії, а дієслову ESTAR - стану, погоджуючи цю опозицію з опозицією закінченості - незакінченості.
На думку Ж.Сіро [178, с.107-108], дієслово ESTAR у сполученні з прикметниками вказує на нові, результативні стани, тоді як SER є дієсловом-зв'язкою чисто граматичного призначення без власної семантики у складі складеного іменн
- Київ+380960830922