РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНІСТЬ ЯК АПРІОРІ БУТТЯ ЛЮДИНИ У СВІТІ
У попередньому розділі ми з'ясували, що інтерсуб'єктивність як мунданний стосунок між Я та Іншим потребує опосередкування, і що медіумом, який опосередковує, та й взагалі уможливлює цей стосунок, є життєвий світ. У даному розділі ми спробуємо розкрити прагматичні витоки життєвого світу і його соціальний характер, а також показати, що він має антропологічно фундовану трансцендентальну структуру. Далі, ми зупинимось на соціальності ego, маючи на увазі як те, що суб'єктивний досвід відноситься до певного соціокультурного життєвого світу і є, таким чином, наскрізь соціальним, так і те, що структура особистості відображає структуру її повсякденного світу і її місце в суспільній структурі. При цьому ми матимем на меті, окрім іншого, показати значимість цих розробок для соціальної теорії, зокрема, для уточнення поняття соціальної реальності, що і спробуємо зробити у наступному розділі.
Позаяк ми починали з розгляду проблеми інтерсуб'єктивності у контексті феноменології, на наш погляд, варто спочатку показати, яких саме змін зазнає ця проблематика у контексті феноменологічної соціології, орієнтованої на вирішення соціально-теоретичних питань. Тим більше, що наш виклад багато у чому ґрунтується саме на феноменологічній соціології, хоча і не обмежується тільки нею. Взагалі концепція А.Шюца у зв'язку з нашою проблематикою варта уваги хоча б тому, що в ній інтерсуб'єктивність екпліцитно ставиться у зв'язок із соціальністю, оскільки він переносить свій розгляд на рівень мунданної інтерсуб'єктивності.
2.1. Основні відмінності підходів А.Шюца і Е.Гуссерля
Попри те, що концепція А.Шюца має феноменологічні витоки, вона долає номіналістичні посилки трансцендентальної феноменології. У якості підґрунтя розробок Шюца можна вказати розуміючу соціологію М.Вебера і філософію свідомості А.Бергсона й Е.Гуссерля. Ці дуже різні концепції дотичні одна до одної принаймні в одному моменті, а саме: вихідним пунктом розгляду є одиничний суб'єкт, який береться, правда, у різних відношеннях - як суб'єкт соціальної дії і як потік свідомості. Шюц об'єднує ці два аспекти, що дозволяє йому поглибити і вточнити веберівські поняття соціальної дії та її смислу.
Виходячи із "розуміючої соціології" М.Вебера, Шюц убачає своє завдання у тому, аби розробити "формальне вчення про людське суспільство" [214, S.9], або загальну соціальну онтологію, щоб тим самим обґрунтувати інтерпретативну методологію Вебера. Приймаючи посилку існування одиничних свідомостей (як то пропонували Бергсон і Гуссерль), засновник феноменологічної соціології вважав за необхідне розкрити, яким же саме чином, за такої умови, є можливою соціальна дія, яка посутньо орієнтується на Іншого, передбачаючи, що він розуміє той смисл, який Я вкладає у свої дії. Як є можливою ця спільність смислів, яка вочевидь є умовою соціальної взаємодії?
Як зазначав І.Зрубар, після другої світової війни поступово з'ясувались межі соціології Вебера. Конкурування різних світоглядів призвело до їх релятивізації і втрати ними універсальної значущості; у десакралізованій і раціоналізованій дійсності вони перестали слугувати за універсальні ціннісні орієнтири дії. Війна багато у чому зруйнувала встановлені соціальні інститути і замінила їх зростаючим анонімним зовнішнім примусом. Все більше в соціальній реальності відчувалась відсутність об'єктивованих смислових зв'язків, які дозволяли б реконструювати, виходячи з них, індивідуальні дії. Виникла проблема застосування соціологічного інструментарію до повсякденної дійсності, оскільки не було підґрунтя для того, щоб розглядати соціальну дію як таку, що необхідно має смисл, а соціальну дійсність як структуру значень. Соціологія не могла розглядати окремі типи і образи об'єктивування смислу, в рамках яких дія прояснялась як осмислена, але повинна була перейти на рівень елементарного конституювання дії і її смислу. Необхідно було враховувати при розгляді соціальної дійсності спустошення смислу і розчаклування сучасного суспільства. Це вимагало перенести аналіз на рівень смислової структури повсякденної дії, повсякденного конституювання смислу у "релятивній природній настанові"[221, S.18-20].
Саме тому Шюц концентрує свою увагу на повсякденному світові, що є першою і найближчою життєвою реальністю, і на притаманній повсякденній свідомості природній настанові, яка є вихідною настановою людини щодо світу. І саме у цьому зв'язку він уточнює питання про соціальну дію - ґрунтовна відповідь на нього має включати в себе аналіз конституювання смислу у свідомості, зокрема смислу дії; аналіз способу даності Іншого і того, яким чином актор у своїх діях орієнтується на Іншого, а також як саме відбувається взаєморозуміння - завдяки чому я розумію дії Іншого, а він розуміє мої [214, S.14].
Концепція Шюца цікава перш за все тим, що він, спираючись на уявлення і термінологічний апарат філософії свідомості, не замикається у рамках одиничного суб'єкта, але виявляє соціальне у самісінькій глибині суб'єктивності, розкриваючи засобами феноменології вихідну соціальність свідомості. У "Смисловій будові соціального світу" саморозуміння Шюца ще прив'язано до трансцендентальної феноменології Е.Гуссерля, позаяк він орієнтується на аналіз конституювання повсякденного соціального світу в одиничній свідомості. Тому Шюц характеризує свої розробки як "регіональну онтологію", або "конститутивну феноменологію натуральної настанови" [214, S.42]. На той час він ще вважає, що його аналізові, зануреному в натуральну настанову, можна й потрібно дати обґрунтування у дусі трансцендентального суб'єктивізму. Згодом він відмовиться від цієї точки зору як від хибного саморозуміння [212], оскільки номіналістична посилка трансцендентальної феноменології істотно суперечить виявленій Шюцем внутрішній соціальності свідомості. Натомість він звертається до антропологічних засад, що були сприйняті ним, перш за все, через філософську антропологію М.Шелера.
Філософська антропологія