Регулювання розвитку конкуренції на основі товарної диверсифікації виробництва

РОЗДІЛ 2
ОЦІНЮВАННЯ І ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ НА ОСНОВІ ТОВАРНОЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ
2.1. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ І ТОВАРНОЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ
Необхідність кількісного виміру конкуренції обумовлюється двома головними причинами. По-перше, числові значення мають бути основою державного регулювання конкурентних відносин між суб'єктами господарювання, зокрема для виявлення тенденцій монополізації товарних ринків. По-друге, інформація про рівень конкуренції на певних ринках може бути своєрідним орієнтиром для учасників ринку: як наявних, так і потенційних - тих, які планують освоювати нові товарні ринки.
У відповідності до наведеної моделі системи державного регулювання (див. рис. 1.1) виявлення в результаті оцінювання тенденцій зниження рівня конкуренції впродовж визначеного періоду часу потребує втручання державних органів регулювання. Тобто оцінювання рівня конкуренції дозволяє відслідковувати негативні зміни в конкурентному середовищі і проводити його постійний моніторинг.
У світовій практиці оцінювання і моніторингу рівня конкуренції між суб'єктами ринку використовують два головних методи: структурний, який враховує розподіл ринкових часток суб'єктів господарювання; регулятивний, який враховує максимальні ринкові частки домінантів. Відповідно до цих методів в теорії і світовій практиці зазвичай застосовується два показники конкуренції: 1) індекс Герфіндаля - Гіршмана; 2) частка домінанта на ринку. Перший з них зовсім не відображає структуру конкурентного середовища, другий - частково, лише частки трьох або п'яти найпотужніших конкурентів Характерним для цих методів оцінювання є відсутність системності, оскільки вони не дозволяють отримати об'єктивну характеристику конкурентного середовища, а саме: а) враховувати кількість конкурентів на ринку і розподіл належних їм ринкових часток (структуру ринку); б) поєднувати параметри монопольної влади з кількістю конкурентів ринку.
Отже, незважаючи на те, що питанням становлення конкурентного середовища і механізмам його регулювання у вітчизняній науковій літературі приділяється достатня увага [1; 62; 81; 86; 89; 114, 139], малодослідженими є питання використання методичного інструментарію для державного регулювання конкурентного середовища і визначення монопольного становища на ринку. Тому як теоретичні засади доводиться використовувати результати зарубіжних досліджень [1; 118; 146], а також праці в споріднених галузях економічної науки [29; 49; 51; 129; 84]. Крім того, досі бракує інтегрованих досліджень, які б поєднали показники, що використовують в оцінюванні як конкуренції між суб'єктами господарювання, так і рівня їх товарної диверсифікації.
Хоча наукові дискусії стосовно вирішення проблемних питань не можуть обмежуватися чинним законодавством, одним із завдань дослідження є аналіз оціночних норм антимонопольного законодавства і здійснення порівняльного аналізу альтернативних методів оцінювання структури і монополізації ринку та вибору поміж них прийнятного для практичного застосування. Становлення та дієве функціонування ринкової економічної системи зумовлює та зумовлюється наявністю конкурентного середовища, за якого всі суб'єкти господарювання мають рівні законодавчо визначені можливості для здійснення господарської діяльності [9, с. 24; 100].
З прийняттям закону України "Про захист економічної конкуренції", який набув чинності 2 березня 2002 року, вважається, що загалом завершено формування системи конкурентного законодавства. У відповідності з цим законом, п'ятого березня цього ж року розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 5.03.2002 затверджено "Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку" (надалі - Методика).
В основу Методики закладено аналіз діяльності суб'єктів господарювання на загальнодержавному чи регіональних ринках з урахуванням обставин, що є визначальними на відповідному товарному ринку, а саме: умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг тощо. Коло питань, яких стосується Методика, явно виходить за межі її назви. Зі слів заступника голови Антимонопольного комітету, "... це не лише методика визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку того чи іншого суб'єкта господарювання, але й методика визначення та аналізу самого ринку" [139, с. 29].
Територіальні межі ринку за методикою визначаються шляхом встановлення мінімальної території, за межами якої, з погляду споживача, придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.
Товарні ринки прийнято розділяти на:
• загальнодержавний - охоплює всю територію України;
• регіональні - охоплюють одну область або кілька областей чи їх частин.
Часові межі ринку, згідно з Методикою, охоплюють проміжок часу, за який відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і споживачами утворює ринок товару зі сталою структурою.
Обсяг (місткість) ринку пропонують визначати за такою формулою [112, с. 10]:
, (2.1)
де т - кількість суб'єктів господарювання, що продають (постачають, виробляють) або придбавають (споживають, використовують) товари (товарні групи), що входять до товарних меж ринку; Qj - обсяг товарів (товарних груп), що продаються (постачаються, виробляються) або придбаються (споживаються, використовуються) j-м суб'єктом господарювання протягом часу, який обумовлюють часові межі ринку.
Частку суб'єкта господарювання на ринку, згідно з Методикою, розраховують за формулою:
. (2.2)
Після цього розраховують сукупну частку на ринку декількох суб'єктів господарювання, зокрема п'яти, чотирьох, трьох та двох найбільших суб'єктів господарювання:
, (2.3)
де j - номер суб'єкта господарювання в спадному ряді ринкових часток; т = кількість суб'єктів господарювання, які враховую