РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Економічний стан та державна підтримка
сільськогосподарського виробництва
На нинішньому етапі розвитку сільськогосподарського виробництва його кризовий стан дещо подолано. Важливість становлення й подальшого розвитку галузі дедалі більше стає актуальною проблемою та гарантує продовольчу безпеку держави, її соціально-економічний і культурний рівень.
Разом з цим для сільськогосподарської галузі ще характерні такі негативні чинники:
- спад обсягів виробництва і зниження продуктивності праці;
- низький рівень інвестиційного забезпечення виробництва;
- фізичне й моральне старіння основних виробничих фондів;
- відсутність інвестиційної привабливості;
- нестача оборотних коштів та низький фінансовий стан підприємств.
За попередні роки кризовий стан призвів більшість підприємств АПК до неспроможності їх фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності. Тому постає завдання дослідження фінансового стану реформованих підприємств і масштабів їх кризи, визначення цілей та механізму антикризового управління та фінансової стабілізації підприємницької діяльності. Одним із напрямів фінансової стабілізації є комерціалізація, розвиток товарного ринку, які сприятимуть створенню організаційно-правових, соціально-економічних та морально-психологічних умов для використання трудових, земельних, матеріально-технічних та фінансових ресурсів шляхом зміни виробничих відносин і завершення приватизації власності [34, с.172-173].
Ринкове середовище передбачає створення умов дотримання еквівалентності обміну між товаровиробниками різних галузей; забезпечення сільськогосподарських товаровиробників кредитними ресурсами; оптимізацію фіскальної і стимулюючої функцій податків в аграрному секторі; належний страховий захист сільськогосподарських товаровиробників з урахуванням підвищеного ризику господарювання; підтримку на оптимальному рівні доходів сільськогосподарських товаровиробників. Ці складові, як чинники економічних відносин, визнаються об'єктивними. Ігнорування їх дії призводить до негативних наслідків, які спостерігаються в Україні при реформуванні сільського господарства. Оскільки з більшістю наведених чинників або взагалі не рахувалися або рахувалися не повною мірою, результат реформ виявився негативним [17, с.53].
У процесі реформування сільськогосподарських підприємств роль фінансових чинників недооцінювалася, їм не приділяли належної уваги при формуванні економіки на ринкових засадах. Переважала точка зору стосовно того, що зміна власності, запровадження нових організаційних форм підвищать стимули до ефективності діяльності суб'єктів господарювання, у тому числі й фінансові, які будуть запроваджуватися без участі держави. Однак практика довела, що формування ринкових відносин без проведення організаційних заходів з боку держави не досягне поставленої мети.
Розвитку агропромислового комплексу повинні сприяти вдосконалення фінансово-економічних важелів. Це має вирішуватися таким шляхом:
а) поєднання державного і недержавного регулювання розвитку ринкової економіки;
б) удосконалення системи цін та ціноутворення;
в) розвиток фінансово-кредитної системи та удосконалення податкової політики;
г) створення інфраструктури продовольчого ринку;
д) техніко-технологічне переоснащення та розвиток ресурсного забезпечення сільськогосподарського виробництва.
З цією метою необхідно схвалити на законодавчому рівні держави концептуальні положення аграрної політики, важливим завданням якої є гарантування продовольчої безпеки країни, забезпечення пріоритетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки народного господарства.
Етапи реформування сільськогосподарського виробництва свідчать про усвідомлення владними структурами необхідності посилення уваги саме до фінансових чинників при проведенні реформ. Вважати так дають підставу практичні дії урядових структур щодо сільського господарства в останні роки. Зокрема, на законодавчому рівні вирішені такі питання: запроваджені на основні види сільськогосподарської продукції заставні ціни (ціни підтримки); починаючи з 2000 року здійснюється компенсація з бюджету процентних ставок за кредити, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам; мінімізовано податкове навантаження на сільськогосподарські підприємства; розроблені механізми посилення страхового захисту сільськогосподарських підприємств тощо.
Наведені заходи позитивно вплинули на економічний стан сільсько-господарських підприємств, сприяли поглибленню реформ на якіснішому рівні. За оцінкою експертів, за останні два роки тільки за рахунок урегулювання податкових відносин (запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, зміна механізму сплати ПДВ, списання і реструктуризація податкової заборгованості) державна фінансова підтримка сільському господарству становила понад 9 млрд. грн. [17, с.54].
Становлення повноцінного власника землі й майна є основою призупинення деградації сільського господарства та забезпечення його подальшого відродження. Як зазначалося, значним поштовхом реформаційних процесів став Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року [97]. Основним соціально-політичним результатом аграрної реформи в Україні можна вважати завершення безоплатної передачі сільсько-господарських земель у приватну власність громадянам, перетворення колективних сільськогосподарських підприємств в організаційно-правові структури ринкового типу, створення умов для реалізації прав власності селян на землю та майно.
Курс реформ на селі був накреслений також подальшими Указами Президента України, важливішими з яких були заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку, врегулювання майнових відносин і прискорення вирішення проблем земель