РОЗДІЛ 2
СТАН ЕКОНОМІКИ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЇХ
РОЗВИТКУ
2.1. Ресурсний потенціал аграрних підприємств та економічна ефективність його
використання
Аграрне виробництво України здійснюється за рахунок адміністративних областей,
які характеризуються різними специфічними особливостями ведення сільського
господарства в межах історико – географічних територій.
Одеська область за результатами наукових досліджень ознак, притаманних різним
територіальним одиницям в межах України, відноситься до Причорноморського
аграрного регіону (поряд з Миколаївською та Херсонською областями) [144,
с.19].
Одеська область розташована в південно-західній частині України на кордоні з
Молдовою, має загальну земельну площу 33 тис. кв. км, що становить 5,6%
території держави, чисельність населення 2430 тис. чол., середня кількість
жителів на 1 кв. км дорівнює 74 чол.
У складі адміністративно – територіальних одиниць нараховується 26 районів.
Кількість населених пунктів - 483, у тому числі 14 міст, 21 селище міського
типу, 448 сіл. Одещина межує з Миколаївською, Кіровоградською та Вінницькою
областями.
За характером та наявністю земельних і кліматичних ознак Одеська область має
сприятливі умови для розвитку різних галузей та виробництв.
На території Одещини значний розвиток отримала промисловість по переробці
сільськогосподарської сировини. Так, цукровий буряк переробляють на трьох
цукрових заводах (в м. Котовськ, сел. Заплази Любашівського та в сел. Радісний
Іванівського районів).
Переробкою молока зайняті Одеський, Арцизський, Балтський,
Білгород-Дністровський, Березівський, Болградський, Ізмаїльський, Любашівський,
Миколаївський, Тарутинський молочні заводи. Забій худоби та переробку м’яса
здійснюють на м’ясокомбінатах м. Арциза, Болграда, Ізмаїла, Котовська, Красних
окон, Рені, та м. Одеси.
Наукові дослідження природно – кліматичних та економічних умов розвитку
аграрного виробництва Одеської області сприяли виділенню в її складі чотирьох
мікрозон виробничої спеціалізації [109, с.111-113]:
І. Північно – степова (сім адміністративно – аграрних районів) – зерново –
скотарська з розвинутим виробництвом технічних культур (насіння соняшнику,
цукровий буряк).
ІІ. Центрально – степова (сім адміністративних районів) - зерново – скотарська
з розвинутим свинарством.
ІІІ. Приміська (три адміністративних райони ) – овочево - молочна з яєчним
птахівництвом.
ІV. Південно - степова (дев’ять адміністративних районів), виробничий напрям
якої – зерново – скотарський з розвинутим виноградарством та овочівництвом ( на
зрошувальних землях).
Із наявних в області чотирьох природно – економічних зон сформувались
традиційні напрями сільськогосподарського виробництва. Переважаючими галузями
рослинництва в Північно – степовій мікрозоні є зернове господарство
(представлено виробництвом озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, зернобобових
культур), виробництво цукрового буряку та насіння соняшнику. Переважаючим типом
товарного сільського господарства в тваринницької галузі є молочно – м’ясне
скотарство.
У Центрально – степовій мікрозоні виробничий напрям майже всіх
сільськогосподарських підприємств зони характеризується як зерново –
скотарський з додатковим розвитком свинарства, а також виробництвом технічних
культур (переважно насіння соняшнику).
Виробнича спеціалізація Приміської природно – економічної мікрозони у значній
мірі формується під впливом потреби міського населення у продовольстві –
молочної продукції, свіжих овочах, фруктах, продукції птахівництва, а також
відповідної сировини для харчової промисловості.
Серед інтенсивних галузей рослинництва провідне місце належить овочівництву,
представленому виробництвом томатів, огірків, перцю, баклажанів та ін.
В тваринництві домінуючими галузями є скотарство молочно – м’ясного напряму та
яєчно – бройлерне птахівництво.
Розглядаючи особливості аграрного виробництва Південної степової мікрозони
необхідно підкреслити, що для даної зони характерний розвиток значної кількості
товарних галузей. Вона спеціалізується на виробництві продукції зернових
культур та виноградарства, а в тваринництві на молочно – м’ясному скотарстві й
вівчарстві з використанням природних сіножатей і пасовищ.
Особливості територіальної організації агропромислового комплексу Одеської
області обумовлюються цілим комплексом природно – кліматичних і соціально –
економічних факторів, серед яких найважливішими є забезпеченість та якісний
стан земельних, кліматичних, водних, сировинних ресурсів, економіко –
географічне розташування територій, характер розселення населення і трудових
ресурсів, транспорт та ін.
Здійснювана аграрна реформа як великомасштабне соціально – економічне явище
утвердилась і довела незворотність. У процесі реформування колективних
сільськогосподарських підприємств відповідно до Указу Президента України від 3
грудня 1999 року “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування
аграрного сектора економіки” [166] у сільському господарстві Одещини одержали
розвиток нові організаційно – правові структури ринкового типу, засновані на
приватній власності - у формі акціонерних товариств, приватно – орендних
підприємств, господарських товариств, виробничих кооперативів, тощо (табл.
2.1).
Здійснення аграрної реформи, утвердження приватної власності на засоби
виробництва, а на цій основі створення нових господарюючих суб’єктів в АПК
закладає реальні основи для ефективного ведення сільського
господарства. Із 866 створених сільськогосподарських підприємств Одещини, які
підлягали реформуванню у 2000 році було сформовано 130
- Київ+380960830922