РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СТАНУ МЕХАНІЗМУ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ ЗА УМОВ ФОРМУВАНННЯ
РИНКОВИХ ВІДНОСИН
2.1. Характеристика стану та проблем підсистеми формування кадрів.
Сучасна Україна має розвинену систему формування кадрів, основу яких складає
система освіти, яка представлена не тільки державними, а і приватними
навчальними центрами.
Більша частина державних навчальних центрів підпорядковуються Міністерству
освіти та науки України. Воно безпосередньо керує діяльністю державних шкіл,
вищих навчальних закладів та професійно-технічних училищ. Також до державних
навчальних центрів належать центри підготовки та підвищення кваліфікації кадрів
міністерств та відомств, а також державних підприємств, установ та об’єднань.
Вони підпорядковуються Міністерству праці та соціальної політики [144, 29], або
тим міністерствам та відомствам, яким належать, однак окрім цього проходять
ліцензування та акредитацію в Міністерстві освіти і науки України. Різне
підпорядкування елементів державної системи формування кадрів ускладнює
реалізацію за її допомогою державної кадрової політики в сфері формування та
використання КП країни, створює можливості для конкуренції між державними
закладами в сфері перепідготовки кадрів (що, в протилежність позиції Є. Фещенко
[170], ми вважаємо негативним явищем). Завдяки цьому також суттєво
відрізняються обсяги фінансування різних навчальних центрів, якість їх роботи
та обсяги державного замовлення їх послуг.
Мережа приватних навчальних центрів в Україні постійно розширюється, однак
якість навчання в них часто не є гарантованою. Орієнтуючись на отримання
прибутку, вони здійснюють підготовку кадрів тільки з тих спеціальностей, які є
найбільш популярними серед населення, не враховуючи при цьому потребу галузей
економіки в робочій силі (окрім випадків, коли вони займаються
працевлаштуванням своїх випускників). Тому послуги з підготовки керівних
кадрів, а також економістів, юристів, перекладачів, фахівців в галузі
інформаційних технологій пропонуються однаково активно обома типами навчальних
центрів, в той же час послуги з підготовки педагогічних кадрів,
професійно-технічного навчання та ряд інших пропонуються на ринку не досить
активно і за рідкісним виключенням – тільки державними структурами.
Головну роль у підготовці кадрів у сучасній Україні відіграють зовнішні
навчальні центри, причому їх кількість постійно збільшується водночас зі
зменшенням кількості внутрішніх навчальних центрів. Згортання навчання
персоналу у внутрішніх навчальних центрах пов'язано зі зменшенням у більшості
організації долі персоналу, який підвищує кваліфікацію за рахунок організації,
в загальній кількості персоналу організації. Утримання організаціями власних
навчальних центрів при низьких обсягах підготовки фахівців стає економічно
недоцільним і зазвичай припиняється. Водночас надання функції підвищення
кваліфікації персоналу зовнішнім навчальним центрам сприяє відірваності
отриманих персоналом під час навчання знань та вмінь від реалій функціонування
їх підприємств, що знижує ефективність підвищення кваліфікації. Враховуючи це,
значна частина вітчизняних організацій майже відмовляється також і від
зовнішнього навчання персоналу, тобто будь-яке навчання персоналу в цих
організаціях практично відсутнє.
Кількість внутрішніх навчальних центрів вітчизняних організацій є невідомою,
однак результати опитування вітчизняних організацій доводять, що такі центри
має менше 5% з них. Наявність таких центрів спостерігається перш за все в
середніх та великих за розміром організаціях з державною формою власності, тих
організаціях, які раніше належали державі, та місцевих філіях транснаціональних
корпорацій.
Основою системи формування кадрів в Україні є система їх початкового
формування. В сучасних умовах вона має ряд істотних проблем, що знижують
ефективність її функціонування. Розглянемо їх детальніше.
Система дошкільних закладів на початок 2003 року складалась з 15,7 тис.
дошкільних закладів, де виховувалось 968 тис. дітей [133]. Кількість дошкільних
закладів з 2002 року майже не змінилась але залишається значно нижчою, ніж в
середині 90-х років 20 сторіччя.
Завдяки значному скороченню кількості дошкільних закладів, на деяких
територіях виник дефіцит їх послуг, особливо щодо послуг провідних закладів,
які забезпечують дітям найкращі на ринку умови перебування, навчання та
виховання. Втім у більшості дитячих садків спостерігаються низька зарплата
працівників та недостатня технічна забезпеченість, що зумовлює нестачу кадрів
та низьку ефективність їх роботи. Недофінансування дошкільних закладів також не
дає можливостей створити належні матеріальні умови для розвитку особистості
дитини. В тих дошкільних закладах, які існують за кошти батьків, проблем,
викликаних недофінансуванням, зазвичай немає, але якість їх роботи не є
гарантованою, оскільки не контролюється з боку держави.
Важливою проблемою є методичне забезпечення роботи дошкільних закладів. Так
потребують вдосконалення та більш широкого впровадження методики розвитку
здібностей дітей, їх навичок у сферах навчання та спілкування. Оскільки саме на
дошкільному етапі життя дитини формуються її основні здібності, то держава
повинна приділити значну увагу підвищенню ефективності роботи саме дошкільних
закладів.
Система шкільної освіти в Україні є достатньо розгалуженою (так на початок
2003 року вона складалась з 22,1 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалось
6350 тис. школярів [133]), хоча в умовах сталого зниження в останні роки
кількості дітей шкільного віку (завдяки зменшенню
- Київ+380960830922