РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Фізико-географічна характеристика району досліджень
За фізико-географічним розподілом територія Харківської області належить до Лісостепової зони, а деякі окремі південні райони - до Степової зони західних відрогів Середньоросійської височини [191]. Відповідно з геоботанічним районуванням України [192] Харківська область належить до 4 округів - Харківського, Вовчансько-Куп'янського, частково Старобєльського та Дніпровсько-Донецького. Лісові насадження, у яких були закладені дослідні стаціонари розташовані на території Зміївського району Харківської області. Відповідно геоботанічного районування Зміївський район належить до Харківського округа.
Клімат на території району досліджень і Харківської області в цілому помірно-континентальний. У межах Зміївського району зафіксовано середньорічну температуру повітря близько +7о С, січня - 7.3о С, липня - +20.8о С. Період з температурою вище +10о С складає 157 днів. Річна кількість опадів складає 550 мм, висота снігового покриву - від 3-6 см у грудні до 15-20 см наприкінці лютого [193, 194].
Через значну територію області протікає найкрупніша в східній частині України річка Сіверський Донець, долина якої в межах Харківської області має найбільший розвиток. В долині, особливо на лівому березі, є заплавні і лучні тераси, які піднімаються в деяких місцях на 0.5-5 (10) м над меженним рівнем, а також притерасові зниження, прируслові вали, протоки, стариці, яруги, тощо [193, 194]. По території Зміївського району окрім С. Донця протікають його притоки - річки Уди, Гнилиця, Мжа та Гомольша [195].
По походженню на території області переважає флювіальний рельєф. Площі піщано-борової тераси зайняті еоловим рельєфом, а також спостерігається спектр алювіальних рівнин - терас річок [193, 194].
Ґрунтовий покрив території Харківської області є типовим для перехідної частини лісостепу та степу, які займають майже рівні площі. В межах лісостепу перемежаються ґрунти лісової і степової зон, які займають різні ділянки. Більшу частину площі займають чорноземи типові, вони переважають на просторах водорозділів. Помітне місце належить сірим і темно-сірим лісовим ґрунтам, які переважають під широколистяними лісами правих берегів річок С. Донця та Уди. Інтразональні дерново-підзолисті (іноді дерново-піщані і супіщані) ґрунти Полісся, які сформувалися на піщано-борових терасах р. С. Донець і його притоків, розташовані смугами шириною 5-10 км уздовж річок. Заплави річок зайняті луговими алювіальними ґрунтами, які також є інтразональними [193, 194]. Ґрунтовий покрив Зміївського району включає майже усі типи ґрунтів, які було перелічено раніше.
Зональними типами рослинності території Харківської області є нагорні діброви і лучні степи в лісостеповій частині та різнотравно-типчаково-ковилові степи в степовій частині. Окрім зональних типів рослинності мають розповсюдження соснові і дубово-соснові ліси піщаних терас в долинах річок, заплавні ліси, рослинність боліт, заплавні луки, рослинність відкритих пісків та мілових оголень. Окрім того значна територія борових терас середньої течії Сіверського Донця зайнята штучними насадженнями сосни, берези, осики та мішаними насадженнями означених порід [193, 194]. На території району досліджень ліси займають 45000 га, з яких штучні насадження сосни становлять майже 37% [193, 194].
За характером флори і рослинності соснові ліси Харківської області належать до Східноєвропейських соснових лісів, а сосняки на терасах С. Донця - до пристепових борів [196]. Найбільш розповсюдженими типами соснового бору виявилися сухі та свіжі бори і суборі [195, 197]. Досліджені стаціонари були закладені у Задонецькому бору, який є достатньо цікавим у ботаніко-географічному відношенні, оскільки розташований на межі підзон Лісостепу та різнотравно-типчаково-ковилевого Степу [198]. В кінці 1970-х рр. вченими Харківського університету було запропоновано створити у поймі р. Сіверський Донець заповідний об'єкт - Гомольшанський природний парк, однією зі складових частин якого повинен був стати Задонецький бір [195], але проект було прийнято тільки наприкінці 2002 р. Досліджена нами територія Задонецькому бору характеризується відсутністю жорсткого режиму заповідання і помірним антропогенним тиском.
2.2. Характеристика досліджених стаціонарів
Вивчення мікобіоти та альгофлори підстилки і ґрунту проводили у штучних насадженнях сосни, берези та осики, які зростають на лівому березі р. Сіверський Донець у Зміївському районі Харківської області. Взаємне розташування стаціонарів наведено на рис. 2.1.
Геоботанічний опис стаціонарів та опис ґрунтів здійснено автором сумісно зі співробітником кафедри ботаніки Харківського національного університету, канд. біол. наук Ю.Г. Гамулею. Опис рослинних асоціацій проведений згідно класифікації Ю.Р. Шеляг-Сосонко [199], а визначення типу умов місцезростання - за класифікацією П.С. Погребняка [165]. Дослідження фізико-хімічних показників проб підстилки і ґрунту були проведені автором сумісно зі співробітниками лабораторії екології Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.Л. Висоцького (УкрНДІЛГА, м. Харків). Кислотність ґрунту визначали потенціометричним методом, вміст гумусу - за Тюріним [200, 201]. Значення рН та показники гумусу для всіх точок відбору зразків наведено в таблиці 2.1. Деякі дані щодо характеристики досліджених стаціонарів наведено у таблиці 2.2.
Умовні позначення стаціонарів складалися з типу лісоутворювальної породи (С - сосна, Б - береза, О - осика), ступеня зволоженості місцезростання (1 - сухі насадження, 2 - свіжі, 3 - вологі) та місцевості, де був закладений стаціонар (З - стаціонар розташовано поблизу с. Задонецьке, Б - поблизу оз. Борове), для стаціонару, на якому дерева уражені кореневим патогеном додавали літеру "г", а для позначення контрольного стаціонару - літеру "к".
Рис. 2.1. Кар