РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ВЕРТИКАЛЬНОГО КОНТЕКСТУ
ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
2.1. Українська національно-маркована лексика як засіб формування народознавчого компонента вертикального контексту
2.1.1. Семантичне поле реалій у структурі вертикального контексту
Одним із сегментів вертикальної площини, що генерує культурологічну інформацію, якій властива національна прикметність, є семантичне поле реалій. Воно, як і загалом весь вертикальний контекст, формує окрему, певною мірою автономну змістову одиницю художнього твору, що реконструює елементи життя українського народу в різні періоди його історії, засвідчує зміни в культурі, економіці, політиці і т. ін.
Загальновизнаною в мовознавстві є думка про те, що відтворювати певні сторінки національного культурного розвитку можуть не лише лексичні одиниці, які найбільш чутливі до змін у позамовній дійсності, а й дані інших структурних рівнів - фонетики, просодії, морфології, словотвору, адже навіть найдрібніші будівельні елементи мови - звуки - часто є свідченням історії цілих слів [122, с. 80]. Проте інформативність лінгвальних знаків навіть одного рівня є різною. Зумовлено це тим, що їм властиві специфічні (індивідуальні) способи відображення дійсності.
Найпродуктивнішими щодо вираження інформації культурологічного змісту є мовні одиниці лексичного рівня. Лексеми найяскравіше та найповніше відтворюють соціальний план життя народу в його взаємозв'язках з іншими етносами. В лексичній системі функціонують національно-марковані одиниці, так звані "ключові" слова, які акумулюють у своїй змістовій структурі народознавчий матеріал, фіксують зв'язок між минулим і теперішнім, відтворюють певні етапи процесу еволюції етносу.
Змістова структура лексеми поділяється на ряд компонентів. Німецький мовознавець О. Ердманн виділяє ядро значення слова і сектори, які з ним межують. Вчений пропонує вирізняти такі сегменти змісту лексеми: 1) понятійний зміст; 2) побіжний зміст (тобто усі додаткові та другорядні уявлення, що слово мимоволі викликає у нашій свідомості); 3) чуттєвий елемент або зміст, пов'язаний з настроєм (тобто усі чуттєві реакції). Два останні компоненти лінгвіст розуміє не як суто індивідуально-суб'єктивні сегменти. О. Ердманн сприймає їх крізь призму певних колективних стереотипів, котрі є окремими мовними актами діяльності індивіда, що набули узагальненого характеру [Див.: 89, с. 43 - 44].
Е. Найда фіксує у внутрішній організації слова такі складники: власне значення й емоційний елемент семантики. Науковець стверджує, що кожна лексема має побіжну семантику, тобто конотацію. Навіть імовірна нейтральність значення може розглядатися як така, котра має додаткову семантику завдяки відсутності емоційного забарвлення [Див.: 89, с. 44].
Л. Воскресенська вважає, що змістовий план слова не обмежений лише лексичним поняттям. Із денотатом тісно пов'язана сукупність знань, котрі відносяться до предмета чи явища, яке називає слово. Таку інформацію мовознавець окреслює терміном лексичний фон. Якщо лексичне поняття забезпечує номінацію предмета, то фон, включаючи в себе саме поняття і будучи ширшим від нього, потенційно присутній за репрезентації слова [46, с. 9].
У структурі національно-маркованих лексем виділяємо внутрішнє і зовнішнє значення. Останнє є лінгвальним, власне вербальним, йому властивий експліцитний спосіб вираження. Внутрішнє значення - семантична одиниця вищого рівня. Для актуалізації її змісту необхідно встановити асоціативні, предметно-логічні ланцюги, через які передається інформація, котра, на відміну від зовнішнього значення, має імпліцитний спосіб репрезентації. Якщо поверхневій семантиці ключових лексем притаманна денотативна природа, то глибинній - конотативна, остання зумовлює ускладнення структури внутрішнього значення завдяки здатності генерувати додаткову екстралінгвальну інформацію, забезпечує зв'язок з позамовною реальністю.
Слова національної мови як соціального явища детерміновані суспільством, його матеріальною та духовною культурою, тому у внутрішній організації лексеми вирізняємо культурологічний компонент. Отже, у змістовій структурі ключового слова виділяємо лінгвальне значення і культурологічне, ширше - соціально-культурологічну семантику. Лише за умови синтезу згаданих вище компонентів лексеми її змістовий потенціал реципієнт розкриває у повному обсязі.
Ключові слова займають центральне місце у національно-маркованому компоненті української мови, який формувався протягом усього процесу етногенезу і зумовлений специфікою духовного життя, традиціями, звичаями, віруваннями народу. Українська нація розвивалася в особливих умовах, має характерні саме для її представників способи перцепції довкілля, специфіку мовного означення реальності. Національний компонент є основою мовної картини світу народу, він відтворює соціально-культурний устрій країни, особливості світобачення та світосприйняття українців.
Одиниці національного мовного компонента в лінгвістичних роботах окреслюють різними термінами: безеквівалентні слова, фонова лексика, реалії, ключові слова, національно-марковані лексеми, культурологічні номінації, лексеми з культурологічною конотацією, етнокультурознавча лексика, етнографічні лакуни, етно-культурно-марковані слова, конотативна лексика і т. ін. Хоча згадані терміни не є абсолютними синонімами, у своїй дефініції вони мають багато спільного, називають найважливіші явища, факти, процеси національної культури. Їм усім притаманна конотативна природа функціонування змістового потенціалу. Остання має виразне культурологічне забарвлення.
Між лінгвокраїнознавчими одиницями, незважаючи на однакову природу вираження змісту їх глибинного (внутрішнього) компонента, є відмінності щодо національної обмеженості чи відносності. Найбільшою мірою обмеженість притаманна безеквівалентній лексиці, адже вона виражає власне українські реалії, поняття, предмети яких немає у культурно-історичній системі іншої етнічної спільноти. У фоновій лексиц