РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ТА СТИЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
2.1. Лексико-генетична характеристика сучасної української управлінської термінології
Питанням генетичної структурації терміносистем мови присвячено багато праць в сучасному мовознавстві, зокрема дослідження В.Лейчика, Д.Лотте, Н.Клименко, А.Д'якова, Т.Кияка та інших. Явища синонімії, омонімії, полісемії в різних галузевих терміносистемах стали об'єктом мовознавчого зацікавлення І.Ковалика, Л.Дідківської, В.Ґрещука, В.Пілецького, Г.Наконечної, І.Процик. Такі загальномовні явища, як синонімія, омонімія, антонімія, паронімія в українській термінології державного управління мають свої особливості.
Специфіка державного управління як виду діяльності і як галузі науки, а також тривале "вливання" в українську наукову термінологію запозичень з інших мов зумовили генетичну неоднорідність лексичного складу сучасної УТДУ.
На сучасному синхронному зрізі за лінгвістично-хронологічним критерієм виокремлюємо такі групи термінів УТДУ за походженням:
1) спільнослов'янські терміни;
2) давні іншомовні запозичення;
3) нові іншомовні запозичення.
1. Терміни спільнослов'янського походження сягають корінням у праіндоєвропейську та спільнослов'янську добу (закон, служба, держава, посол, управа, управління).
Давність побутування названих номінацій підтверджують пам'ятки української писемності, у тому числі такі лексикографічні праці, як "Лексисъ" Лаврентія Зизанія, "Лексиконъ славеноросскій" Памва Беринди, "Словарь російсько-український" М.Уманця і А.Спілки, "Словарь української мови" Б.Грінченка, а також низка спеціальних досліджень.
2. Давні іншомовні запозичення.
До давніх належать запозичення з латинської і грецької мов, які потрапили в українську мову через польську: лат. aktus - стп. аkt - укр. акт (СлУМ, І, 88); лат. administratio - стп. administracja - укр. aдміністрація (СлУМ, І, 75); лат. assignatio - стп. asygnacja -укр. асигнація (СлУМ, І, 139).
Безсистемне запозичення назв на позначення управлінських понять у період "доісторії" розвитку науки державного управління часто призводило до паралельного функціювання в мові двох назв одного і того ж поняття.
2. Нові іншомовні запозичення. Цей пласт термінології державного управління є найбільшим. До них відносимо запозичення другої половини ХІХ - ХХ століття. У цей період в українському науковому житті спостерігається чотиримовність (українсько-німецько-польсько-російська), що позначилося і на характері термінологічних запозичень.
Серед нових запозичень у системі сучасної УТДУ виділяємо інтернаціоналізми, росіянізми та запозичення з інших мов (65 відсотків).
Зазначимо, що в сучасних наукових роботах, присвячених проблемам термінології, процес запозичення більшість дослідників розглядає як нормальну функцію лінгвістичного життя, яка набуває особливої перспективності і тому заслуговує на серйозну увагу саме у сфері термінології, що є межевою ділянкою між природним і штучним у мові [див. 47, 3-11]. Термінологічне запозичення, на відміну від власномовного терміна, що утворився шляхом розвитку нового значення в слові, виразніше передає означуване поняття. Окрім того, іншомовні терміни "полегшують міжнародні контакти на науковому, технічному рівнях" [103, 134].
Одним із засобів передавання запозичень можна вважати калькування. Серед сучасних термінів державного управління багато кальок із російської мови: законодавчий (рос. законодательный), самовизначення (рос. самоопределение), суміщення (посад) (рос. совмещение), багатопартійність (рос. многопартийность).
За ступенем і характером спеціалізації термінологічних одиниць у складі УТДУ виділяємо загальнонаукову (аналіз, метод, функція, концентрація), міжгалузеву (органи виконавчої влади, державний бюджет, фіскальна політика) і власне термінологію державного управління (управлінське рішення, державна служба, державне управління).
Характерною рисою УТДУ є наявність значної кількості термінів з інших галузей - порівняно із власне терміноодиницями державного управління. Унікальність УТДУ в тому й полягає, що нечисленне ядро основних власне управлінських термінів формує систему, силою "державного" тяжіння залучаючи терміноодиниці з інших галузевих терміносистем. Маємо віддзеркалення того, що спостерігаємо в денотаті: органи влади кількісно незмірно менші за різні вияви суспільного життя, однак творять систему - державу.
Отже, сучасна українська термінологія державного управління генетично неоднорідна. Найбільшою кількістю представлені в ній терміноодиниці, запозичені протягом двох останніх століть.
1.2. Проблема полісемії в українській термінології державного управління
Однією з основних вимог до "ідеального" терміна є його однозначність - семантична моноструктурність [див. 123, 75; 200, 51-52]. На відміну від загальномовного слова, в основу лексичного значення якого можуть бути покладені периферійні ознаки поняття, лексичне значення терміна - це його дефініція. Саме співвіднесеність терміна з поняттям є причиною того, що "наукова лексика свідомо базується на принципах відмови від семантичної різноманітності ... в ім'я логічної ясності" [29, 73].
Однак у функціональному аспекті (а часто і на лексикографічному рівні, про що ми зазначимо в наступному підрозділі) спостерігаємо вияви полісемії, зумовлені синхронною належністю терміна до двох систем - загальномовної і термінологічної, кожна з яких має свої закони існування і розвитку.
В УТДУ за розробленою схемою [152, 63] розрізняємо внутрішньосистемну та зовнішньосистемну полісемію.
Внутрішньосистемна полісемія зумовлена тим, що дефініція терміна включає лише істотні ознаки, але не всі, тому потенційно розвиток поняття веде до появи багатозначності термінів.
Полісемантами виступають терміни, у яких архісеми належать одночасно до декількох поняттєвих категорій. Найчастіше це виявляється, коли між