Ви є тут

Управління механізмом залучення інвестиційних ресурсів в аграрний сектор економіки України.

Автор: 
Дуфенюк Олександра Михайлівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U003127
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗМОМ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
В АГРАРНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Особливості використання фінансово-кредитних інструментів залучення інвестиційних ресурсів

Як ми зазначали у попередньому розділі дисертаційної роботи, кожен із методів механізму залучення інвестиційних ресурсів реалізується через низку інструментів.
Фінансово-кредитні методи залучення інвестиційних ресурсів реалізуються з допомогою таких інструментів як бюджетні позики, пільгові кредити, інвестиційні гарантії, субсидії, дотації, субвенції, гранти, заставні ціни, лізинг, іпотечний кредит, факторинг, форфейтинг.
До фіскальних інструментів відносимо ставки податку, амортизаційні відрахування, податковий кредит, податкові пільги, податкові угоди з іншими країнами.
Спеціальними важелями механізму вважаємо страхову премію, страхове відшкодування, ф'ючерси, форварди, опціони.
Оскільки сільське господарство є кредитомісткою галуззю то серед усіх інструментів домінуюча роль належить кредитним.
В Україні за 1980-1990 роки питома вага кредитів у джерелах формування оборотних засобів сільгосппідприємств становила 35-40%, а в позичених коштах - 70-80% [35, с.15]. З реформуванням сільського господарства і запровадженням ринкових відносин ситуація кардинально змінилася. Держава відмовилася від регулювання цих процесів, і кредитування перейшло до комерційних банків. Через свою специфіку аграрний сектор не міг забезпечити банкам високий та малоризиковий дохід, в результаті чого його кредитна забезпеченість стала різко знижуватись. Питома вага кредитів у залучених коштах становила в 1997 році лише 1,4 %, власно-оборотні засоби були взагалі втрачені, а кредиторська заборгованість досягла 77,4 % [35, с.16]. Не дивно, що за таких умов інвестиційна діяльність товаровиробників була цілковито паралізована і вивести її з такого стану без втручання держави було не можливо. Потреби сільського господарства в кредитних ресурсах оцінюють у 10-38 млрд.грн., тоді як обсяги їх надходжень не перевищували 0,4 млрд. грн. [26]. Банки неохоче погоджувались на співпрацю із сільгоспвиробниками, оскільки останні не могли твердо гарантувати повернення кредитів. Та й про які гарантії можна говорити, коли близько 90 % сільгосппідприємств працювали зі збитками і мали значні обсяги заборгованості як перед державою, так і перед приватними комерційними структурами.
У зв'язку з цим необхідно було розробити й запровадити такі механізми кредитування сільського господарства, які б забезпечили товаровиробникам оптимальні умови для формування інвестиційних ресурсів і здійснення успішної інвестиційної діяльності.
Реальні кроки в цьому напрямку були зроблені з великим запізненням, і певні позитивні зрушення отримано тільки в 2000-му році. А відправною точкою на цьому шляху став 1999 рік. Саме в цей період розпочався заключний етап аграрної реформи, що передбачав трансформацію колективних сільгосппідприємств у різноманітні організаційно-приватні агроструктури. Але ситуація з кредитами залишилась вкрай напруженою. Через низьку платоспроможність товаровиробників, відсутність ліквідної застави та високу вартість кредитних ресурсів вони були недоступні.
За таких умов було прийнято рішення про запровадження спеціального режиму кредитування сільгоспвиробників, що дозволив би, з одного боку, стимулювати надання кредитів комерційним банкам, а з іншого - зменшити вартість для позичальників. Мова йде про кредитування сільськогосподарських підприємств на умовах часткової компенсації процентної ставки.
Суть механізму полягала у наданні кредитів агровиробникам за нижчими процентними ставками, а кошти для покриття різниці між такими ставками та ставками звичайними відшкодовувались державою за рахунок бюджетних коштів. Отримані, внаслідок зазначених заходів, результати повністю виправдали очікувані, а тому практика використання механізму була продовжена у 2001 році.
Однак, попри те, що нова схема кредитування, збагатившись новими елементами та зв'язками, удосконалювалась частина проблем залишилась без розв'язку і сьогодні.
Та, насамперед, розглянемо детальніше деякі особливості спеціального кредитного механізму 2000-2001 рр. (див. табл. 2.1)
Перша особливість полягає в тому, що у 2001 р. порівняно з 2000 р. значно швидше (майже на місяць) був прийнятий документ, що регламентував застосування компенсаційного механізму (Постанова №59 "Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу").
Крім того, суттєво збільшилась кількість суб'єктів, на яких поширювалась дія механізму. Так, якщо, у 2000 році компенсація стосувалась лише сільськогосподарських товаровиробників, то у 2001 році вона передбачалась і для інших підприємств агропромислового комплексу.
Перша особливість нового механізму тісно пов'язана з наступною - цільовим призначенням кредитів та обсягом компенсації.
У 2000 році, часткова компенсація ставок стосувалася кредитів, спрямованих "на фінансування комплексу весняно-польових робіт" і за обсягом складала 50% облікової ставки Національного банку України (НБУ) на день укладення угоди між сільгоспвиробником і банком.
У 2001р. обсяги компенсації процентних ставок залежали від категорії позичальника. Зокрема, для сільськогосподарських товаровиробників та
Таблиця 2.1.
Порівняльна характеристика механізму бюджетної компенсації вартості кредитування аграрного сектору економіки
Відмінні ознаки20002001 Нормативні документиПостанова КМУ №398 від 25 лютого 2000 рокуПостанова КМУ №59 від 27 січня 2001 рокуII. Суб'єкти , на яких поширюється дія механізму1.Сільськогосподарські товаровиробники1. Сільськогосподарські товаровиробники
2. Зерно заготівельні підприємства
3. Інші підприємства АПКІІІ. Умови надання компенсації (цільове використання кредиту)1. Для фінансування весняно-польових робіт1. Для кредит