РОЗДІЛ 2
КОМУНІКАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ МОНОЛОГУ
ПЕРСОНАЖА
Матеріалом дослідження були обрані монологи персонажів, виділені методом суцільної вибірки з 13 романів британських та американських письменників, що були надруковані в ХХ столітті. Загальний обсяг нашої вибірки складає 1283 монологи персонажа. Середня довжина виділених монологів становить 12 речень. Граничні розміри досліджуваних монологів коливаються від 3 до 108 речень.
Метою наступного розділу є дослідження причин та умов виникнення монологу персонажа у просторі зображеної реальності художнього тексту; розгляд семантичних та лінгвістичних особливостей монологу персонажа за критерієм його цілеспрямованості; визначення адресантно-адресатних моделей монологу персонажа та проведення кореліції між ними та типами монологу, виділеними за ознакою цілеспрямованості; дослідження особливостей функціонування окремих мовних елементів, що сприяють здійсненню цілеспрямованого впливу монологу на адресата, у виділених типах монологу персонажа; виявлення способів лінгвістичного відображення психо-емоційного стану персонажа-адресанта під час здійснення монологу.
2.1. Умови та причини виникнення монологу персонажа
Комунікація завжди здійснюється за певних умов спілкування. Залежність від ситуації "відображається в структурі мовленнєвого твору - семантично, а інколи й формально" [71, 20]. Адекватне розуміння змісту мовленнєвого твору або якоїсь його частини передбачає знання попередньої ситуації, з якої воно виникло.
Стандартна (розмовна) мовленнєва ситуація має наступні характеристики: в ній завжди присутні мовець і адресат (який не співпадає з самим мовцем), обидва комуніканти поєднані єдністю місця, часу та світу (тобто тотожністю світу комунікантів і світу їхньої референції).
Комунікативна ситуація в художньому тексті проявляється у віртуальності адресата. У сфері літературної комунікації виділяють наступні типи адресата: масовий читач, інтерпретатор-дослідник, персонаж художнього твору [86, 97]. Художній текст здатен переборювати час і простір.
Зображена комунікативна ситуація, що відтворює персонажне спілкування, може розглядатися як утворення, що містить не тільки діалоги і монологи персонажів, а й думки та погляди інших осіб (у вигляді цитат або невласне-прямої мови), тобто можлива ціла ланка зображених комунікативних ситуацій [9, 263]. В зображеній ситуації комуніканти здатні здійснювати безпосередній вплив на мовленнєву поведінку партнера. Автор твору допомагає читачеві оцінити слова, дії та емоційні стани комунікантів. Форми відображення дійсності в ситуації персонажного спілкування є пропущеними через художній замисел адресанта-письменника та підпорядкованими свідомому вибору того, як представити дійсність, щоб здійснити певний прагматичний вплив [86, 94].
Ситуація, в котрій виникає монолог персонажа, існує в зображеному просторі художнього тексту. Вона визначається тим, скільки зображених комунікантів беруть участь в комунікативному процесі, яким є ступінь їхньої активності, чи пояснюються взаємовідносини між персонажами та їхні психо-емоційні стани автором.
Проведене дослідження персонажного спілкування довело, що монолог персонажа може виникати в наступних зображених комунікативних ситуаціях:
1) в ситуації, коли спілкуються два персонажі, що розуміється як виникнення монологу персонажа в умовах діалогічного мовлення;
2) в ситуації, коли у спілкуванні бере участь певна кількість персонажів, починаючи з трьох, причому персонаж-адресант монологу має можливість звертатися до них індивідуально або узагальнено. Подібна ситуація представляє виникнення монологу персонажа в умовах полілогічного спілкування;
3) в ситуації, коли персонаж, який промовляє монолог, звертається до неозначеної в тексті кількості слухачів, які зберігають зоровий і слуховий контакт з мовцем, що представляє виникнення монологу персонажа в умовах зображеної групової комунікації як різновиду публічного мовлення;
4) в ситуації автокомунікації, коли персонаж промовляє монолог на самоті, що розглядається нами як усамітнений монолог, або коли монолог персонажа є внутрішнім. Ми вважаємо, що виникненню усамітнених та внутрішніх монологів сприяє внутрішній конфлікт, причини появи якого не завжди можуть бути пояснені безпосереднім розвитком ситуації. Таке мовлення сприяє розкриттю образу персонажа та є підпорядкованим задуму автора. Про те, що персонаж, який здійснює монолог, залишається сам, свідчить авторське мовлення. Можливі попередні репліки персонажів до моменту здійснення внутрішнього монологу нами не розглядалися, оскільки внутрішнє мовлення не є спрямованим до слухачів.
Отримані результати виникнення монологу персонажа у виділених ситуаціях можуть бути представлені у наступній таблиці.
Таблиця 2.1.
Кількісне співвідношення монологів в ситуаціях персонажного
спілкування
Загальна кількістьВ діалогічному спілкуванніВ полілогічному
спілкуванніЗображена групова комунікаціяАвто-
комунікація 1283 738 485 23 37 100% 57,5% 37,8 % 1,8 % 2,9 %
З таблиці бачимо, що серед монологів, які здійснюються у присутності адресата, котрий не співпадає з адресантом, найбільшу кількість випадків складають монологи, що виникають в ситуаціях діалогічного спілкування: 57,5 %. Найменшу кількість складають випадки появи монологу персонажа в умовах масової комунікації: 1,8%. Група монологів, які представляють автокомунікацію, є значно меншою порівняно з монологами, які зустрічаються в діалогічному та полілогічному спілкуванні, але їхня кількість є більшою, ніж кількість монологів, які виникають у ситуаціях зображеної групової комунікації. Це м