РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СИНТАКТИКИ ТА СЕМАНТИКИ ПОХІДНИХ З НЕВІДОКРЕМЛЮВАНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ
ПРЕФІКСАМИ BE-, ENT-, ER-, VER-, ZER-
2.1. Сполучуваність, валентність, дистрибуція
Слово є номінативною і когнітивною одиницею в мові, оскільки воно як найменший
самостійний носій значення у процесі комунікації виконує низку функцій, а саме
номінативну, комунікативну та емоційну. Слово, пов’язуючись з іншими словами,
вступає у лінійні синтагматичні відношення. Ці відношення лінійного поєднання у
лінгвістиці описуються через категорії синтагматики “контексту”, “дистрибуції”,
“валентності”. Зміст терміну “контекст” сприймають як лінгвістичне оточення
мовної одиниці, умови, особливості вживання мовного елемента у мовленні. За
концепцією комунікативної лінгвістики Г. В. Колшанського, лексику потрібно
вивчати з огляду на функціонування мовних одиниць у відповідних контекстах та з
огляду на різні значення, яких ці одиниці набувають у контексті [76, с. 83]
[125 Колшанский Г. В. Обьективная картина мира в познании и языке / Г. В.
Колшанский. – М. : Наука, 1990. – 105 с. ]. М. П. Кочерган, зважаючи на
вирішальну роль контексту у виборі та реалізації значення слова, стверджує
наступне: “Слово поза текстом несе невизначену інформацію і має лише потенційне
значення. Свою конкретну реалізацію семантика слова отримує у контексті, де
одні значення нейтралізуються, інші – актуалізуються” [79, с. 14] [126
Кочерган М. П. Слово і контекст : лексична сполучуваність і значення слова / М.
П. Кочерган. – Львів : Вища школа, 1980. – 184 с. ]
. Тож, контекст відіграє вирішальну роль у конкретизації значення слова.
Здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами є лексичною
сполучуваністю, і всі особливості лексичного значення так чи інакше
відображаються у його сполучуваності [40, с. 29] [127 Гудавичюс А. Й.
Сопоставительная семасиология литовского и русского языков / А. Й. Гудавичюс. –
Вильнюс : Мокслас, 1985. – 175 с.]. Будь-яка лексико-семантична система
базується на парадигматичних та синтагматичних відношеннях. Парадигматичні
відношення об’єднують мовні одиниці у групи, розряди, класи, категорії на
основі спільності та відмінності за формою чи значенням або одночасно за формою
і значенням [315, с. 423] [128 Кочерган М. П. Українська мова: енциклопедія /
[ред: Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін.]. – К. :
Українська енциклопедія, 2000. – 752 с. ]. Синтагматичні ж відношення – це
відношення співіснування й послідовності, це закономірності сполучуваності
мовних одиниць [233, с. 545] [129 Там само.].
Серед мовознавців і досі немає спільної думки щодо співвідношення між
сполучуваністю та значенням слова: чи значення обумовлює особливості
сполучуваності чи, навпаки, сполучуваність обмежує лексичне значення слова. Але
не підлягає сумніву те, що надійним і об’єктивним критерієм для виявлення тих
значень, які входять до семантичної структури слова, є опис сполучуваності
цього слова. Лексична сполучуваність пов’язана зі значенням різноманітними
відношеннями і взаємодіями [77, с. 48] [130 Котелова З. М. Значение слова и его
сочетаемость (к формализации в языкознании) / З. М. Котелова. – Л. : Наука,
1975. – 163 с. ]. Д. Шмелев пише про співвідношення обох понять таке:
„Сполучуваність – важливий суто мовний показник значення слова, але саме
показник значення, а не власне значення. Коли ми говоримо про різні значення,
властиві певному слову, ми, по суті, виходимо з різних контекстів його
вживання” [143, с. 72-73] [131 Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа
лексики / Д. М.Шмелев. – М. : Наука, 1973. – 280 с.]
. Те, що з цими різними значеннями пов’язані відмінності в предметній
співвіднесеності слова, далеко не завжди само по собі створює чіткі межі між
різними значеннями слова. Якщо для слів, що позначають конкретні предмети,
розмежування значень здійснюється на основі врахування денотативних можливостей
слова, то для всіх решти лексичних одиниць сама думка про нього виникає лише у
зв’язку з тим, що зіставляються різні контексти вживання слова [143, с. 93]
[132 Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики / Д. М. Шмелев. – М.
: Наука, 1973. – 280 с.]. Такої ж думки Ю. Апресян. Він стверджує, що
семантична інформація у значенні слова може бути розтлумачена як особливість
його семантики або як особливість його синтактики [4, с. 230] [133 Апресян Ю.
Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка / Ю. Д. Апресян. – М. :
Наука, 1974. – 367 с.].
В. Порциг вказує на те, що сполучуваність слів у реченні є обмеженою і залежить
від їх семантичного узгодження, вводить у теорію семантики поняття “суттєві
семантичні зв’язки” (wesenhafte Bedeutungsbeziehungen); завдяки цим зв’язкам
між словами утворюється семантичне поле [124, с. 150; 212, с. 70] [134
Степанова М. Д. Части речи и проблемы валентности в немецком языке / М.
Степанова, Г. Хельбиг. – М. : Высшая школа, 1978. – 259 с.; Porzig W.
Wesenhafte Bedeutungsbeziehungen / W. Porzig // Wortfeldforschung : zur
Geschichte und Theorie des sprachlichen Feldes. – Darmstadt : wissenschaftliche
Buchgesellschaft, 1973. – S. 78-103. ]. На думку вченого, для різних частин
мови характерні сполучувальні властивості. П. Ґребе пише про смислові зв’язки
слів (Sinnkopplung) і називає сукупність можливостей сполучення слова з іншими
словами “семантично-синтаксичним ореолом” [170, с. 391] [135 Grebe P. Der
semantisch-syntaktische Hof unserer Wцrter / Paul Grebe // Wirkendes Wort. —
Dьsseldorf : Schwann, 1966. – S. 391- 394. ]. Е. Лейзі розвиває свою концепцію
семантичного узгодження слів (semantische Kongruenz) і стверджує, що значення
- Київ+380960830922