розділ 2). Одним з основних завдань даної роботи є дослідження функціонування прикметників зі значенням "старанний", "працьовитий" (розділи 3 та 4). Вибір прикметників як об'єкта нашого дослідження невипадковий, оскільки це одна з найменш вивчених частин мови. Прикметники репрезентують собою лексико-семантичний клас предикатних слів з досить розмитими рамками, семантичною основою якого, як зазначав ще В.В. Виноградов, є якість [32, с.182].
Прикметники не ідентифікують предмети, "не мають ні денотації, ні тим більше конкретної референції" [37, с.3], а лише приписують їм ознаки. Вони співвідносяться з денотатами лише через взаємодію з іменником, внаслідок чого прикметники семантично зв'язані з іменниками. Основна властивість прикметників, за словами Є.М.Вольф, полягає в тому, "що цей клас семантично не самостійний" [37, с.7]. Вони можуть виступати або як означення при іменнику (атрибутивна позиція), або як предикат чи частина предикату (предикативна позиція), якщо поєднання з іменником відбувається за допомогою дієслова-зв'язки. Позначаючи якість, ознаку, властивість, прикметники завжди розглядаються крізь призму значення слова, яке є носієм цієї ознаки. Н.Д.Арутюнова підкреслює надзвичайно тісний зв'язок і залежність прикметника від іменника, який позначає носія ознаки, складає його найбільш яскраву функціональну рису [9, с.18-19]. Завдяки цим проявам, прикметник можна визначити, слідом за І.В.Арнольд, як частину мови, що характеризується категоріальним значенням ознак, граматичними категоріями ступенів порівняння, роду, відмінка, числа, які виражаються у формі узгодження, синтаксичним вживанням у функції означення (атрибутивна функція) і предикативного члена та розвинутою системою словоутворювальних моделей [7].
Прикметники як предикатні одиниці мають свої якісні відмінності і специфічну організацію своєї семантики. Вони займають особливе місце серед інших семіологічних підкласів ознакових слів. За своїм змістом і структурою вони стоять ближче до предметних імен, а за своєю функцією і ступенем абстракції свого значення вони належать до ознакових імен [176; 195].
Визначальну семантичну особливість прикметника становить те, що він виражає статичну, тобто постійно наявну та відносно незмінну ознаку [33, с.157]. Здебільшого відзначають, що основна синтаксична роль прикметника в реченні - бути морфологізованим (узгодженим) означенням. Проте прикметник може бути у реченні іменною частиною складеного присудка. Відчуваючи нетотожність і неодномірність атрибутивної та предикативної функції прикметника, Д.Х.Баранник вважає останню функцію модифікацією основної. Ми теж дотримуємось думки, що, "виконуючи предикативну роль, прикметник продовжує також характеризувати предмет (у цьому разі виражений іменником-підметом) і в звичайному, атрибутивному плані, тобто щодо якості, щодо відношення до іншого предмета або щодо приналежності. Але ця прикметникова функція реалізується тут в умовах складнішої, ніж звичайно, синтаксичної ситуації та осмислюється лише на фоні предикативних відношень між прикметником та іменником" [165, с.149]. Унаслідок цього єдина формально-синтаксична функція прикметника - виконувати роль приіменникового другорядного члена речення [33, с.157].
Самостійна і функціональна неоднорідність прикметників зумовила появу найрізноманітніших класифікацій цієї частини мови, метою яких є намагання максимально об'єктивно відтворити мовну картину світу.
Прикметники німецької мови (так як і української або російської) в традиційному розумінні діляться на взаємопоєднані, якісні і відносні. Якісні прикметники, які складають свого роду семантичний еталон предикатів, мають ряд властивостей, до яких належать, зокрема, розвиненість антонімічних зв'язків та особливий характер синонімії, що ґрунтується на близькості сигніфікатів [8, с.116].
За семантичною класифікацією А.М.Шрамма [189], виділяються два основних підкласи якісних прикметників: емпіричні (називають ознаки, які сприймаються за допомогою чуттєвих органів, і власні ознаки конкретних предметів) і раціональні (називають ознаки, що не сприймаються органами чуття) [189, с.21-22]. Емпіричні та раціональні прикметники діляться, в свою чергу, на роди, види та підвиди.
Найперспективнішою, на наш погляд, видається дедуктивно-індуктивна класифікація, яка характеризується трьома основними напрямами: психолого-синтезуючим, синонімічно-сполучуваним та епідигматичним [104, с.39].
Перших два напрями носять суб'єктивний характер, оскільки за основу береться інтуїція дослідників, відсутня єдина методика аналізу складу ЛСГ, не беруться до уваги об'єктивні семантичні ознаки. Третій, епідигматичний напрям, ґрунтується на детальному вивченні семантичної структури досліджуваних слів. Найоб'ємнішу роботу на епідигматичному матеріалі здійснили німецькі лінгвісти Ф.Гундснуршер та Й.Шплетт. Відомі й інші епідигматичні пошуки [136, с.35-39], об'єктивними результатами яких вважаємо за доцільне скористатись у подальшому дослідженні.
Так, на основі проаналізованих дедуктивних концепцій Х.Касареса, Р.Халліга та В.Вартбурга, індуктивних досліджень А.М.Шрамма, Й.Шплетта, Ф.Гундснуршера та ін., з урахуванням статистично вивірених результатів попередніх авторських класифікацій О.Д.Огуй провів певну систематизацію прикметників [130, с.40], в основі якої лежить віднесення прикметників за їх лексико-семантичним варіантом до певних підтипів, класів та підкласів. Кожен підклас (на основі концепції А.М.Шрамма), у свою чергу, ділиться на роди, види та підвиди. Родам відповідають у лінгвістичному відношенні об'єднання полів, видам - окремі поля, а підвидам - певні групи в межах свого поля. Останні поділяються на розряди, що відповідають парадигмам ЛСВ (чи їх семем) [130, с.40].
Досліджувана нами ЛСГ прикметників зі значенням "старанний, працьовитий" за зазначеною вище класифікацією належить до підкласу живих істот, до характерологічного роду, до інтелектуально-установчої сфери: оцінка себе, інших та
- Київ+380960830922