розділ 2.3) відзначалась їх статичність
(один зріз) і необхідність врахування динамічного аспекту – коливання
особистісного стану за будь-якою якістю та уздовж латентних факторів.
Відмічено, що латентний фактор – це прихований чинник варіації поверхневих
показників, цінність якого пропорційна об’єму пояснюваної дисперсії. Латентний
фактор – це вектор, що поєднує на своїх полюсах групи властивостей і через їх
змістовний аналіз і узагальнення може бути змістовно визначений (отримує певну
назву). Під впливом втоми, емоційних сплесків, зіткнення керівника зі складними
проблемами та інших причин, стан (не тільки емоційний, а й за іншими
властивостями) особистості керівника змінюється, що формально трактується як
його зміщення уздовж головних факторів.
В ході аналізу даних також відмічалося, що для керівників кожної статі на
латентних факторах (векторах) існують дещо відмінні області (інтервали на
векторах) в яких вони частіше знаходяться внаслідок особливостей функціонування
їх особистості та впливу гендерного фактору. Різні інтервали на латентних
факторах мають різну управлінську і психологічну доцільність. Психологічний
тренінг ініціює в учасників особисте психологічне переживання різних положень
уздовж латентного вектору, наступну керовану тренером вербалізацію, оцінку
переваг і недоліків різних інтервалів та свідоме визначення бажаних станів.
Виконання відповідних психотехнічних вправ використовувалось нами для переводу
особистісного стану учасників у психологічно доцільний інтервал на латентному
факторі.
Розглянемо першу складову “методу ситуацій”. У спеціальній літературі з питань
теорії і методики психологічного тренінгу добре описано декілька тисяч
принципово різних психотехнічних вправ (та алгоритмів їх модифікації під
конкретні психологічні проблеми і для спрямування на обрані об’єкти в структурі
особистості), класифікованих на групи за різними критеріями, проаналізованих з
психологічної точки зору та супроводжених поясненнями можливих психологічних
механізмів їх дієвості [20; 44; 46; 52; 72; 75; 117; 141; 161; 198 та ін.].
Ця сукупність психотехнічних вправ стала вихідним матеріалом для вибору таких,
які викликають стани на різних полюсах латентних факторів. Наприклад,
ініціювання інтровертивних станів здійснюється вправами, що зосереджують увагу
в середині тіла (на диханні, пульсі, відчуттях частин тіла, а найбільш дієвими
тут є медитативні вправи). Для виклику екстравертивного стану ефективні вправи
типу самопрезентації, підтримки інтенсивного спілкування з декількома
співрозмовниками. Для виклику стану тимчасової емоційної нестабільності
використовуються вправи з обмеженням часу виконання, наявність заважаючих
факторів та конкурентного суперництва з іншими підгрупами. Стан емоційної
стабільності викликається виконанням нетривалої вправи з аутотренінгу або
напруженням м’язів (тренінг впевненості в собі). Слід відмітити, що для значної
частини показників, що утворюють латентні фактори вже існують психологічні
вправи, а для неіснуючих запропоновані досить корисні алгоритми їх модифікації.
Отже, тренер має достатньо розвинутий арсенал виклику будь-яких станів
особистості в учасників тренінгу.
Друга складова “методу ситуацій” – це спеціальні питання до учасників в ході
обговорення для інтенсифікації усвідомлення станів. Тренер спочатку надає
можливість вільно висловлювати описи їх почуттів і міркування про особистісний
стан в момент закінчення психотехнічної вправи і поступово разом з учасниками
будує визначення фактору і його полюсів та їх оцінку. Наприклад: “Вправа з
аутотренінгу надала вам досвід як за п’ять хвилин позбутися відчуття втоми. Ви
засвоїли метод зміни свого функціонального стану. До вправи ви скаржились на
почуття втоми, а після вправи вказуєте на енергетизованість, легкість, ясність
мислення. Фактор “функціонального стану” значно впливає на управлінську
ефективність і, насамперед, на впливовість керівника: високий функціональний
стан – підсвідомо сприймається підлеглим як сила, підвищує лояльність і бажання
діяти, знижує опір; низький – сприймається як слабкість керівника, провокує
підлеглих на спроби ухилитися від виконання, загальмувати, досягти відстрочки
або зробити по-іншому.”
Третя складова “методу ситуацій”. При досягненні учасниками тренінгу
достатнього рівня мотивованості та за їх згодою вправа з виклику стану, який
відповідає психологічно доцільному інтервалу на латентному факторі,
повторюється декілька разів з метою формування вміння свідомого переходу в
новий стан за якостями конкретного латентного фактору.
Четверта складова “методу ситуацій” – виконання спеціальних психотехнічних
вправ для інтеграції станів у цілісну управлінську поведінку. Найбільш типовим
прикладом є “публічний виступ з прес-конференцією”. Перша фаза вправи
спрямована на розвиток окремих елементів публічного виступу. Друга фаза –
виконання учасниками короткого публічного виступу і відповідь на серії складних
запитань інших учасників тренінгу. Конструктивна напруженість і вмотивованість
підсилюється відеозаписом і наступним груповим аналізом. Друга фаза примушує
одночасно використовувати всі попередньо сформовані елементарні вміння з
техніки публічного виступу і стани особистості (доцільні інтервали, наприклад,
врівноваженість, впевненість тощо) з першої фази даної інтегруючої вправи. Якщо
врахувати, що фактично головним інструментом впливу керівника навчального
закладу виступають не економічні (гроші, матеріальне стимулювання), не
організаційно-структурні (формальна структура фіксована міністерством) заходи,
а саме мова, її зміст, мовні конструкції, невербальні мод
- Київ+380960830922