РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ АГРОНОМІВ З МЕХАНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Аналіз змісту практичної підготовки
У вищих аграрних закладах освіти III-IV рівнів акредитації основним державним документом, що розкриває зміст навчання з механізації сільськогосподарського виробництва для фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки "Агрономія", є затверджена Головним управлінням кадрової політики і аграрної освіти Мінагропрому України від 2 липня 1998 року програма з дисципліни "Механізація, електрифікація та автоматизація сільськогосподарського виробництва" [99]. Програма комплексна, складається з розділів "Трактори і автомобілі", "Сільськогосподарські машини", "Машиновикористання у рослинництві", "Механізація виробничих процесів у тваринництві" та "Електрифікація і автоматизація технологічних процесів сільськогосподарського виробництва". Проаналізуємо структуру та зміст основних розділів програми, що розкривають зміст практичної підготовки майбутніх агрономів з механізації сільськогосподарського виробництва, на предмет відповідності змісту вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки "Агрономія".
В ОКХ вимоги до випускників вищих навчальних закладів розкриті у вигляді переліку умінь вирішувати типові задачі діяльності при здійсненні певних типів діяльності (виробничих функцій). Розробники ОКХ виділяють три види задач діяльності:
1. Професійні задачі - це задачі діяльності, що безпосередньо спрямовані на виконання завдань (завдання), які (яке) поставлені (о) перед фахівцем як професіоналом.
2. Соціально-виробничі задачі - це задачі діяльності, що пов'язані з діяльністю фахівця у сфері виробничих відносин у трудовому колективі.
3. Соціально-побутові - це задачі діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов'язані з домашнім господарством, відпочинком, родинним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком тощо і можуть впливати на якість виконання фахівцем професійних та соціально-виробничих задач ?107, 108?.
Як видно з наведеної класифікації, професійні і соціально-виробничі задачі діяльності визначають напрям застосування умінь майбутнього агронома, а рівень сформованості умінь вирішувати зазначені задачі діяльності є характерною ознакою якості підготовки фахівця як професіонала. Таким чином, для формування у майбутніх агрономів професійних умінь з механізації сільськогосподарського виробництва, дисципліна "Механізація, електрифікація та автоматизація сільськогосподарського виробництва" має визначати напрям і зміст практичної підготовки.
Вважаємо за доцільне на даному етапі нашого дослідження проаналізувати поняття "професійні уміння", яким ми назвали уміння, що мають бути сформовані у майбутніх агрономів для вирішення професійних і соціально-виробничих задач діяльності з механізації сільськогосподарського виробництва.
В.В.Чебишева поділяє уміння й навички, які формуються у процесі виробничого навчання на спеціальні (операційно-технічні) та загальнотрудові. На думку вченої, така класифікація досить умовна, оскільки всі види трудових умінь і навичок мають розвиваюче значення, хоча й неоднакове за своєю широтою. Виділення в окрему групу спеціальних умінь та навичок обумовлено їх загальними особливостями, серед яких вчена називає такі:
1. Основна особливість спеціальних трудових умінь і навичок - це порівняно їх вузьке значення, обмежене певним колом професій.
2. У процесі формування цих умінь і навичок має вирішальне значення тренування у відповідних умовах.
3. Спеціальні уміння й навички вимагають певного професіоналізму не тільки до натренованості робітника, але й іноді і до деяких спеціальних здібностей в області сенсорних, моторних функцій й ін.
4. Ці уміння й навички є частковими навичками, які входять до складних трудових процесів.
5. Спеціальні уміння й навички надто різні за своїми функціями та ступенем складності ?188?.
Загальнотрудові уміння, на думку вченої, формуються у процесі оволодіння професійними формами праці, які залежать від знарядь праці, що застосовуються, своєрідності технологічних процесів і т. д. Разом з тим, ці уміння й навички, на відміну від сенсорних і моторних професійних, мають ширше значення, що пов'язане з трьома їх особливостями: по-перше, вони потрібні в усіх видах діяльності; по-друге, переважаюча роль інтелектуального компонента дає можливість більш ширшого перенесення цих умінь і навичок з однієї зони діяльності в іншу; в-третіх, формування і закріплення цих умінь і навичок пов'язано з розвитком загальних здібностей і з формуванням таких стійких рис особистості і звичок, як старанне продумування роботи, що намічається, завершення розпочатої справи, досягнення високої якості її виконання і т. д. ?188?. Так, до загальнотрудових умінь і навичок, вважає В.В.Чебишева, належать: індивідуальне планування трудової діяльності; організаційні уміння й навички; самоконтроль у процесі трудової діяльності.
Є.О.Милерян наводить класифікацію загальнотрудових умінь. Загальнотрудовими уміннями вчений називає основану на політехнічних знаннях і навичках здатність людини успішно досягати в умовах, що змінюються, свідомо поставленої, нової для неї мети трудової діяльності через застосування узагальнених, характерних для різних видів праці способів і методів виконання роботи ?100?. Вчений поділяє загальнотрудові уміння на: конструктивно-технічні (за своєю природою вони поділяються на репродуктивні і творчі); організаційно-технологічні; операційно-контрольні.
Конструктивно-технічні уміння, вказує вчений, дають можливість зрозуміти трудове завдання і уявити результат праці, тобто побудувати в уяві образ того предмета, який має бути виготовлений. Організаційно-технологічні уміння проявляються в діяльності, спрямованій на підбір знарядь праці, необхідних матеріалів, визначення способів їх обробки, планування, організацію засобів виробництва відпов