РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ПІДХОДІВ ДО ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПОСТАТЕЙ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ В РАДЯНСЬКІЙ ШКОЛІ СЕРЕДИНИ 30-х - СЕРЕДИНИ 50-х рр. ХХ ст.
2.1. Відображення історичних постатей у змісті навчальних програм та підручників середини 30-х - середини 50-х рр. ХХ ст.
Початок 30-х рр. минулого століття характеризується посиленням авторитаризму та перемогою ідей докорінної реконструкції народного господарства і, як наслідок, кардинальною зміною соціального замовлення до системи освіти в цілому та до загальноосвітньої школи зокрема. Середня школа втрачала свою самоцінність як чинник розвитку та самовизначення особистості й перетворювалась на сходинку для підготовки спеціалістів із середньою спеціальною та вищою освітою. Це означало як спрямованість на державний контроль за рівнем освітньої підготовки випускників шкіл, так і відмову від декларованого всебічного розвитку дитини та деякого демократизму й розмаїття в освіті. Постанова ЦК ВКП (б) "Про початкову і середню школу" (вересень 1931) стала вагомим підкріпленням тих негативних тенденцій у розвитку української загальноосвітньої школи, які почали проявлятись уже в другій половині 20-х рр.
Перехід до класно-урочної системи зі строго визначеним розкладом занять та сталим учнівським колективом як основної форми організації навчальної роботи в початковій та середній школі, націленість на широку загальноосвітню підготовку, провузівська спрямованість шкільного навчання вимагала нових підходів до відбору навчального матеріалу, побудови навчального плану та програм, у яких було б представлене чітко окреслене коло систематизованих наукових знань. У постанові відмічалось, що "радянська школа цілком ще не відповідає тим величезним вимогам, що ставить перед нею сучасний стан соціалістичного будівництва. ... Основна хиба школи в цей момент полягає в тому, що навчання в школі не дає задовільного обсягу, загальноосвітніх знань і незадовільно розв'язує завдання підготовки для технікумів і вищої школи цілком письменних людей, що добре опанували основи наук (фізика, хімія, математика, рідна мова, географія тощо)" [ 143].
Провідне місце в навчальному процесі мали зайняти основи наук, а не "окремі явища виробничого процесу чи суспільного життя", як це було в навчанні за комплексною системою. Проте в першій половині 30-х рр. мова йшла не про виключення процесів та явищ суспільного життя з навчання, а лише про їх підпорядкування вивченню окремих предметів, які ставали основною складовою змісту. "Кожна спроба відірвати політехнізацію школи від систематичного й ґрунтовного засвоєння наук, особливо фізики, хімії, математики, викладання яких має бути поставлено на основі точно визначених і старанно опрацьованих програм, навчальних планів і відбуватись за точно визначеними розкладами, являє собою найгрубіше перекручування ідеї політехнічної школи"[ 143, с. 157].
Як окремий навчальний предмет історія з'явилася в навчальному плані у 1933 р., проте повністю викладання історії було відновлене після постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 6 травня 1934 р. "Про викладання громадянської історії в школах СРСР". Метою курсу стало забезпечення засвоєння школярами чітко визначеної системи знань. Замість низки історичних предметів, які викладалися у 20-ті рр., у школах СРСР упроваджувалась громадянська історія з відтворенням логіки та структури науки й переважанням класово-пролетарського підходу до відбору та оцінки суспільних явищ. У постанові була засуджена наявна практика викладання суспільних дисциплін, коли "замість викладання історії в живій, цікавій формі з викладом найважливіших подій і фактів у їх хронологічній послідовності, з характеристикою історичних діячів, учням пропонують абстрактні визначення суспільно-економічних формацій, підміняючи тим самим викладання громадянської історії абстрактними соціологічними схемами". Вирішальною умовою міцного засвоєння учнями курсу історії є "додержання історико-хронологічної послідовності у викладі історичних подій з обов'язковим закріпленням у пам'яті учнів важливих історичних явищ, історичних діячів, хронологічних дат. Тільки такий курс історії може забезпечити необхідні для учнів доступність, наочність, конкретність історичного матеріалу, на основі чого тільки й можливі правильний розбір і правильне узагальнення історичних подій, що підводять учня до правильного розуміння історії" [ 167, с. 357]. Насправді значною мірою відбулося повернення до дореволюційної системи викладання історії в школі зі зміною її ідеологічного забарвлення. Це пояснювалось не тільки прагненням більшовиків уніфікувати школу, позбуваючись різноманіття 20-х років, а й необхідністю посиленого виховання нового типу особистості. Історія ж перетворювалась на міцне знаряддя такого виховання. Саме цим завданням було поступово підкорено всі трансформації змісту історичної освіти, зокрема й висвітлення історичних постатей.
У 1934 р. до навчального плану початкової школи був уведений елементарний курс історії СРСР. Історію за надзвичайно переобтяженою програмою вивчали в 3 - 4 класах (див. Додаток В). Так, наприклад, учні 4-го класу за один урок історії СРСР "Боротьба Катерини ІІ та Павла І з буржуазними революціями" мали засвоїти таке: переслідування Катериною ІІ прихильників революції; Радищев і його боротьба проти кріпосного права та його "Подорож з Петербурга в Москву"; французька еміграція в Росії; допомога Катерини ІІ державам, що воювали з Францією; боротьба Павла І з впливом французької революції; закордонний похід О. Суворова; укладення миру з Наполеоном. Такою була наповнюваність усіх уроків у 3 - 4 класах. І це для дітей 10 - 11 років.
Аналіз програм досліджуваного періоду дає підстави твердити, що основними недоліками висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії, яке залишалось значною мірою незмінним протягом 1934 - 1954 рр., була його надмірна перевантаженість фактологічним матеріалом без урахування вікових особливостей, особливо в початковій школі т
- Київ+380960830922