Розділ 2).
Різновидом аналітичного вираження повторюваної дії є редуплікація того самого
дієслова або спільнокореневих дієслів, друге із яких має у своєму складі
словотворчі суфікси чи префікси-ітеративізатори (кохав-кохав, злився і злився,
ходить-походжає): Встане оце вночі і ходить-ходить (О. Гончар); Льон у нас
(щоліта) чахне, прополюємо-прополюємо (Ю. Збанацький). Такі аналітичні
предикатні утворення характеризуються експресивністю й використовуються
переважно в розмовному та художньому стилях.
Специфіка структури речень з аналізованими предикатами виявляється також у
кількісному і якісному складі валентно-незв’язаних компонентів (детермінантів),
що виражають повторювану дію й ускладнюють семантико-синтаксичну структуру:
Часом збиралися гості (М. Коцюбинський); В село до дівчат-ровесниць мати лиш
рідко коли пускає (О. Кобилянська).
В українській мові переважає аналітичне вираження ітеративності, чому сприяє
великий потенціал лексичних модифікаторів цього значення. Аналітичні форми
ітеративних предикатів є реалізацією предикатно-предикатної структури:
основного ітеративного предиката, що представляє ітеративне дієслово, та
супровідний предикат із значенням частотності, регулярності, періодичності та
кратності, репрезентантами якого є обставини циклічності (щосуботи, щоразу, у
вихідні), інтервалу (коли-не-коли, час від часу, нечасто), узуальності (звично,
звичайно), неточного ліку (багато разів, кілька разів, неодноразово),
комплексні обставини (двічі на тиждень, декілька разів на день).
Оскільки група власне ітеративних дієслів в українській мові незначна
(переважно це дієслова багатократного способу дії, які називають
спеціалізованими виразниками ітеративних предикатів), для виявлення значення
необмеженої повторюваності предикати найчастіше вимагають різноманітних
показників ітеративності. Це такі складники в семантичній структурі речень з
ітеративними предикатами, що не прогнозуються предикатом за його валентнісною
структурою, однак, відбиваючи властивість іншої дії, вказують на обставину, що
супроводжує або зумовлює дію, названу предикатом, і модифікують значення
ітеративності. Цим і пояснюється вагомість детермінантів у створенні
повторюваного значення. Вони перебувають із предикатом в обставинних
відношеннях і їх слід інтерпретувати як аргументи іншого, відсутнього в даній
предикатній структурі, предиката. Таким чином, вони виступають
валентно-незв’язаними компонентами, які, ускладнюючи елементарні речення,
відіграють важливу роль у семантичній структурі речень з ітеративними
предикатами.
Об’єктивним критерієм визначення валентно-зв’язаних компонентів семантичної
структури речення, на думку І. Р. Вихованця, є сумісність і сполучуваність сем
дієслівної та аргументної семем, оскільки “відбір відповідних за семантичними
ознаками контекстних партнерів і виключення недопустимих партнерів здійснюється
на основі сумісності або несумісності семантичних ознак обох поєднуваних
семантично опорного і семантично залежного елементів, які, у свою чергу,
мотивовані явищами дійсності [58, с. 107–108]”.
Синтагматика дієслівного предиката не обмежується його валентнісними
партнерами-аргументами, тому дієслово вступає в певні синтагматичні відношення
з детермінантами (валентно-незв’язаними компонентами семантико-синтаксичної
структури). Еквівалентом поняття валентно-незв’язаних членів виступає поширене
в мовознавчій літературі поняття детермінанта, запропоноване Н. Ю. Шведовою
[235]. Крім цього терміна, відомі інші – “ситуанти” [7, с. 191], “сирконстанти”
[18, с. 304], “комплікатори” [96, с. 102], “конкретизатори” [19, с. 10],
“неконститутивні ситуативні визначники предиката” [34, с. 141].
Сучасне лінгвістичне вчення про детермінанти (ДТ) мовознавці зводять до кількох
положень, а саме: семантика ДТ має переважно адвербіальний характер; ДТ
формуються в результаті згортання однієї з частин складного речення, іншими
словами, це – згорнуті (редуковані) речення у складі іншого простого речення;
ДТ – валентно-незв’язані не конститутивні члени речення; вони пов’язуються з
предикативним ядром або реченням в цілому; ДТ характеризуються відсутністю як
прислівникового зв’язку на рівні словосполучення, так і причленного зв’язку на
рівні речення; виконуючи синтаксичну функцію самостійного поширювача речення,
ДТ у реченнєвій структурі посідає субпозицію периферійного члена речення;
морфологічне вираження детермінантів: прийменниково-відмінкові форми
субстантивів, прислівники, дієприслівники (разом із залежними від них словами,
якщо вони є); наявність ДТ у реченні пояснюється комунікативними потребами
мовця, метою висловлення; вилучення ДТ із складу речення порушує змістову
цілісність фрази [235; 118; 7; 18; 96; 99; 56; 102].
Детермінанти “зберігають у структурі простого ускладненого речення семантичну і
формально-синтаксичну автономність” і відношення їх із реченням
“власне-семантичній (логічній) структурі речення повинні інтерпретуватися як
семантичні відношення між елементарними реченнями” [58, с. 110; 61, с. 61].
Уточнюючи загальноприйнятий погляд на детермінантний зв’язок, зазначимо, що
дієслівний предикат називає одну ситуацію, валентно-незв’язані члени в
семантико-синтаксичній структурі називають іншу ситуацію. Тому на семантичному
рівні відношення між компонентами такої структури розглядається як відношення
між реченнями, на формально-граматичному рівні ці відношення проектуються на
відношення між присудком-предикатом і детермінантом, тобто на причленні
відношення в реченні (простому ускладненому) та прислівні зв’язки у
- Київ+380960830922