РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ
НАСІННИЦТВА ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР В РЕГІОНІ
2.1. Організація та розвиток системи насінництва
Стратегічними питаннями сучасної агропродовольчої політики в області
насінництва, яка гарантує безпеку нашої держави, є: сприяння розвитку
національної системи насінництва та її інтеграції у світовий ринок насіння і
сортів; формування сучасної виробничої, фінансової і торгівельної
інфраструктури; створення сприятливих умов для підприємницької діяльності у
виробництві, роздрібній та оптовій торгівлі насінням, незалежно від форм
господарювання та власності; удосконалення економічних відносин між виробниками
та споживачами насіння; встановлення науково-технічних і торгівельних зв’язків
між українськими та зарубіжними підприємствами. Незважаючи на деякі позитивні
зрушення, досягнуті останніми роками, розробка дійових механізмів її реалізації
вимагає докорінного поліпшення стану насіннєвої галузі шляхом її прискореного
реформування (насамперед в організаційному плані). Характерно, що цей процес
має включати в себе трансформацію вітчизняної селекції та державного
випробування, реєстрації та охорони нових сортів рослин [24].
Селекція і насінництво повинні своєчасно реагувати на зміну умов виробництва,
структуру попиту, вдосконалюючи сортовий склад, якість насінного матеріалу,
практику використання сортів тощо. Завданням насінництва є, як мінімум,
забезпечення простого відтворення продуктивних властивостей насіння,
відповідний цьому рівень сортових і посівних характеристик. Розширене
відтворення продуктивних властивостей насіння може досягатись на базі
науково-технічного прогресу в селекції і насінництві.
За роки незалежності України у вітчизняній системі насінництва зернових культур
відбулись значні зрушення. Відбувається перехід від стану державної монополії у
сфері виробництва і реалізації насіння до ринкових відносин, створюються нові
організаційні форми, такі як науково-виробничі корпорації та торгові
насінницькі асоціації, проходить децентралізація управління та організації
системи насінництва. Відзначається й те, що раніше створена система насінництва
в областях і в Україні була ліквідована, а замість неї нічого не створено.
Існуючі інспектуючі державні структури виконують лише свої інструктивні
обов’язки і не здатні координувати насінництво, особливо такі питання як
маркетинг, ціноутворення, матеріально-технічне забезпечення галузі,
удосконалення організаційних і економічних відносин виробників насіння [164,
с.21].
Рис. 2.1. Господарсько-адміністративна схема насінництва
зернових культур України
Виконання Програми “Зерно України – 2001-2004 роки” вимагає налагодження
забезпечення вирощування зернових культур високо репродуктивним насінням,
потреба в якому в середньому на рік дорівнює 4,1 млн. т, або 44-46% від
сукупної потреби в насінні сільськогосподарських культур. Відповідно до
прийнятої схеми насінництва (рис. 2.1) науково-дослідні установи, вищі аграрні
заклади освіти та технікуми країни в рік виробляють близько 80 тис. т насіння
еліти зернових культур. Цей обсяг доцільно збільшити до 100-120 тис. т [105].
Крім науково-дослідних установ та закладів аграрної освіти до суб’єктів
насінництва зернових культур також належать фізичні та юридичні особи, яким
надано право займатись виробництвом, реалізацією та використанням насіння (рис.
2.2).
На жаль, в Україні досі майже стовідсотково насінництво зернових культур
ведеться на рівні культури, а не сорту. Навіть сертифікати відповідності
надаються за показниками фізичних характеристик насіння: схожість, маса,
енергія проростання, відсоток домішок однієї культури в іншій тощо, без
зазначення сортової чистоти. Практика передових країн світу свідчить, що
ведення насінництва на основі сортової сертифікації є гарантією різкого
підвищення врожайності не лише зернових, а й решти сільськогосподарських
культур. Адже саме від сорту залежать особливості технології вирощування
культури. Саме він визначає рівень її забезпечення, напрям використання та
якісні показники отриманої сировини та продукції [24].
В Україні система ведення насінництва зернових культур складається з
технологічно пов’язаних етапів:
* первинне насінництво – одержання насіннєвого матеріалу шляхом послідовного
відбору родовідних рослин та оцінки їх потомства з метою відтворення та
збереження сорту при використанні генетичних закономірностей та селекційних
прийомів у науково-дослідних установах;
* елітне насінництво – прискорене розмноження насіння кращих відібраних у
розсадниках первинних ланок родовідних рослин, яке найбільш повно передає
спадкові ознаки сорту і за сортовими та посівними властивостями відповідає
вимогам державного стандарту на еліту в дослідних насінницьких господарствах;
* репродукційне насінництво – це система вирощування та реалізації насіння
першої та наступних репродукцій насінницькими господарствами, занесених до
Державного реєстру виробників насінного та садивного матеріалу, а також іншими
господарствами для власних потреб [99].
За етапами насінництва насіння зернових культур поділяють на такі категорії: 1)
оригінальне (ОН) – насіння первинних ланок насінництва (вирощене в розсадниках
розмноження науково-дослідних установ), яке реалізується для подальшого
розмноження і отримання елітного насіння; 2) елітне (ЕН) – насіння, отримане
від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких та
інших господарствах; 3) репродукц