РОЗДІЛ 2
ШЛЯХИ ПОПОВНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ
2.1. Передумови та особливості історичного розвитку національної терміносистеми
галузі фізичної культури та спорту
Термінолексика галузі фізичної культури та спорту формується на базі
національного корпусу мови. Процес творення нових термінів в галузі є досить
інтенсивним.
Сучасна українська термінологія фізичної культури та спорту остаточно
сформувалася вже за радянської доби. Визначальним соціолінгвальним фактором при
цьому було домінування російської мови, у наслідок якого цілий ряд деревативних
та семантичних моделей термінотворення уподібнювалися до відповідних російських
зразків (наприклад, перекладина – перекладина, нападаючий – нападаючий,
фигурное катание – фігурне катання).
До екстралінгвальних факторів формування аналізованої термінолексики належить
також розвиток власне спорту та фізичної культури, соціокультурна й
військово-політична ситуація у суспільстві. Як відомо, суспільно-політичні
ситуації, які складалися на різних етапах історичного розвитку України не часто
були не сприятливими для налагодження тісних зв‘язків між східною та західною
частинами України та формування єдиної національної мови.
Українська спортивна термінологія не була винятком у цій ситуації. Терміни та
терміносполуки відрізнялися залежно від території, на якій вони виникли. Східна
Україна тяжіла до російськомовних моделей та зразків термінотворення, а Західна
– до польських та німецьких) Скажімо, на Східній Україні були створені та
функціонували такі терміни, як плигун, пішоходець, м’ясень, серцевожильна
система, корегувальна гімнастика, ковзанева спілка, лижвяні станції, перебіг
(забіг), веслування двопарне зі стерначем, гонові судна, травяний гокей,
скраклі, зарахувальні змагання, безбол тощо; у Західній Україні – відбиванка,
кошиківка, ситківка, гаківка, копаний м‘яч, лещетарство, водний м‘яч,
наколесництво, санкарство, біжня, скічня, одягальня, мет списом, стусан кулею
тощо.
Для умотивування та з’ясування причин такої суттєвої різниці у розвитку
спортивної термінології в західному та східному варіантах літературної мови,
очевидно варто зробити детальніший огляд екстралінгвальних, зокрема
суспільно-політичних чинників формування національної мови загалом.
На початку ХХ століття Україна була поділена між кількома державами, які,
відповідно, регламентували функціонування мови в суспільному житті. На тій
частині України, яка була у складі Росії, на той час діяв указ Олександра ІІ,
що забороняв використання української мови у всіх галузях культурного та
наукового життя. Заборона української мови як державної стала однією з причин
еміграції українських діячів науки та культури за кордон, передусім до
Австро-Угорщини [41]. В Галичині та у Буковині, які входили до складу
Австро-Угорщини, діяла відносно ліберальна конституція. Вона не так жостко, як
у Росії, обмежувала функціонування української мови. Наприклад, у Галичині було
майже 30 україномовних періодичних видань, у тому числі близько 10 спортивних
видань [118].
Львів став одним із центрів розвитку тогочасної української науки та культури.
Переваги його географічного розташування у безпосередній близькості до
європейських держав сприяли формуванню національної термінології в
європейському контексті. Натомість на Закарпатті, як і в Східній Україні,
українська мова була фактично вилучена з суспільного життя [41].
Для західноукраїнського соціуму була характерна відсутність великої буржуазії,
робітничого класу та технічної інтелігенції. Його основу складала гуманітарна
інтелігенція та селянство – як наслідок, місцеві діалектні різновиди мови
суттєво впливали на мову інтелігенції. Преса культивувала галицьке (львівське)
койне із характерною для нього значною кількістю запозичень (як у системі
загальновживаної лексики, так і в термінології). На формування і функціонування
української мови та її термінології в Галичині помітний вплив мали польська та
німецька мови. Адже більшість місцевої інтелігенції була двомовною (українська,
польська) або тримовною (українська, польська, німецька).
Тобто, зумовлене ексталінгвальними чинниками існування двох варіантів
української мови багато в чому визначало тенденції та напрямки формування
науково-технічної термінології загалом і термінології фізичної культури та
спорту зокрема. Популярні на той час “дискусії з мовних питань” чи намагання
досягти певних “домовленостей”, що їх вели на сторінках друкованих видань
письменники та культурні діячі, не могли на той час нівелювати різниці між
згаданими варіантами мови. Крім того, наступна географічна та політична
заангажованість західноукраїнських частин соціуму (після 1917 року) створили
сприятливі умови для поглиблення цих розбіжностей. Після об‘єднання українських
земель вже в проблема варіантів літературної української мови більше не
порушувалася, хоч, як відомо, два варіанти однієї мови можуть функціонувати в
єдиному мовному просторі однієї держави, наприклад, як це було в Югославії –
сербська та хорватська [119]. Після другої світової війни для забезпечення
комунікативних потреб в України визнана єдиною нормована літературна мова на
базі київсько-полтавських діалектів. При цьому у Західній Україні не втратився
регіональний варіант української літературної мови, що його культивувала
місцева інтелігенція, вважаючи “більш українським і правильним” порівняно з
літературною мовою. Не маючи разючих структурних розбіжностей, “західний”
варіант української мови набув певної лінгвальної автономії.
Історія формування спортивної термінології в західноукраї
- Київ+380960830922