РОЗДІЛ 2
НОРМАТИВНИЙ МЕТОД ОБЛІКУ ВИТРАТ
У ШВЕЙНОМУ ВИРОБНИЦТВІ ТА ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ
2.1. Структура виробництва швейної продукції та облік витрат за місцями їх
виникнення і центрами відповідальності
Система господарського обліку процесів виробництва швейної продукції, методи
групування, розподілу і зведення витрат визначають оперативність і ефективність
ухвалених управлінських рішень у ринкових умовах господарювання.
Дослідження показують, що облік витрат виробництва на підприємствах швейної
галузі традиційно орієнтований на узагальнене групування витрат за видами
продукції. При цьому витрати обліковуються за цехами основного виробництва без
виділення дільниць, технологічних переділів і робочих місць. Основними
недоліками такої “котлової” організації обліку є те, що отримана інформація не
дозволяє оперативно виявляти відхилення у витрачанні ресурсів за конкретними
місцями їх виникнення, встановлювати причини та відповідальних за ці
відхилення, що призводить до виникнення невиправданих втрат і збільшення
собівартості продукції.
Удосконалення механізму управління сучасним швейним підприємством вимагає
зміцнення колективної чи персональної відповідальності за збереження виробничих
ресурсів та їх раціональне використання. При цьому децентралізація повноважень
і відповідальності передбачає виділення на підприємстві центрів (сегментів), за
якими організується виробнича діяльність і здійснюється оцінка результатів. Для
обліку і контролю показників діяльності таких виділених центрів необхідне
впровадження системи обліку і контролю за місцями витрат і центрами
відповідальності, яка в межах дії окремих структурних одиниць і відповідальних
осіб забезпечує відображення, накопичення, оперативний аналіз, контроль і
представлення інформації про витрати та результати, а також дозволяє оцінювати
діяльність менеджерів і трудових колективів з метою зниження непродуктивних
витрат, браку, перевитрат ресурсів.
Ця система обліку не є новою, її загальна методологія розкрита в зарубіжній та
вітчизняній економічній літературі [23, 25, 65, 78, 116], але специфічна
організаційна і технологічна структура швейного виробництва вимагає розробки
моделі такої системи конкретно для цієї галузі.
Відповідно до організаційної структури швейні підприємства можна розділити на
дві групи.
Перша група – потужні підприємства, що мають власну сировинну базу, цехову
структуру, виробництво на них носить масовий характер. Ці підприємства
випускають широкий асортимент продукції і мають у своєму розпорядженні, крім
основних цехів, ще й допоміжні виробництва, які обслуговують виробничий процес
різними видами енергії (електроенергія, пара, стиснене повітря),
таропакувальними засобами і проводять ремонтні роботи технологічного
устаткування. Внутрішньозаводська спеціалізація може бути технологічною (окремі
технологічні операції уособлюються в окремих цехах), предметною (в цехах
співіснують дільниці або лінії предметно-замкнутого виробництва однорідних
видів швейної продукції) та змішаного типу.
Друга група – це швейні підприємства, які мають безцехову структуру виробництва
і виробляють до 10 видів продукції.
Облік витрат виробництва швейної продукції за місцями виникнення витрат і
центрами відповідальності на підприємствах обох груп пропонується здійснювати
за наведеним алгоритмом (рис. 2.1).
Спочатку на основі первинних документів здійснюється облік витрат робочого
місця, бригади, тобто місць виникнення витрат першого рівня (1). Наступний етап
– облік витрат дільниці, цеху, переділів та виробництв (центрів витрат) (2).
Оскільки прямі витрати центрів витрат є комплексними відносно місць витрат
першого рівня, вони розподіляються між ними пропорційно обраній базі (3).
Заключний етап обліку (4, 5) – це групування та
Рис. 2.1. Алгоритм обліку витрат швейної продукції за місцями
їх виникнення
розподіл прямих і непрямих витрат між об’єктами калькуляції (видами продукції).
У результаті побудови обліку витрат виробництва з’являється можливість
персонального віднесення прямих витрат (матеріальні витрати, оплата праці,
паливо, енергія) на місця їх виникнення першого рівня, а якщо останнє пов’язано
з виготовленням одного виду продукції (технологічна лінія), то і на об’єкт
калькулювання (продукція технологічної лінії). До непрямих витрат даного рівня
буде відноситися частина загальновиробничих витрат (змінні та розподілені
постійні). Така організація обліку дозволить не тільки підвищити точність
калькулювання напівфабрикатів і готової продукції, а й ефективно управляти
витратами безпосередньо на місцях їх виникнення в процесі виробництва, що
дозволить вчасно запобігати виникненню понаднормативних витрат і втрат
ресурсів.
Номенклатура місць виникнення витрат визначається технологічними особливостями
галузі. Враховуючи те, що швейне виробництво відноситься до комплексного типу і
є безперервним процесом попередільної технологічної переробки тканини, який у
більшості випадків носить закритий характер і відбувається без втручання
людини, на підприємствах виділяються місця витрат за адміністративною,
технологічною та умовною ознаками.
За адміністративною ознакою місцями (центрами) виникнення витрат є виробничі
одиниці, які виготовляють готову продукцію або обслуговують виробництво (відділ
приймання сировини, перемірювання тканини, цех розкрою тканини, цех пошиття).
Виділення цих місць витрат ґрунтується на однорідності процесів праці,
використанні однотипного обладнання, територіальної відокремленості з
врахуванням організаційної схеми підприємства.
Умовні місця виникнення витрат – це такі точки по