РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ОФОРМЛЕННЯ УГОРСЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
2.1. Угорська історіографія у першій половині ХІХ століття.
Угорщина, в цiлому, та Закарпаття зокрема, на початку ХІХ ст. перебувало у
залежностi вiд Австрiп, а це разом iз феодальною вiдсталiстю стримувало
промисловий розвиток. Митна полiтика австрiйськоп держави, великi податки,
зубожiння народу, а разом з тим i низька купiвельна спроможнiсть населення,
конкуренцiя бiльш розвиненоп австрiйськоп мануфактури, у значнiй мiрi стали
перешкодою на шляху розвитку капiталiстичних вiдносин [173, ІІ, 43]. Незважаючи
на це, товарне виробництво поступово перетворювалося у капiталiстичне,
розпадалося натуральне господарство. Дедалi змiцнювалися товарно-грошовi
вiдносини, розвивалася промисловiсть, поглиблювалося соцiальне розшарування
селянства, зростала внутрiшня i зовнiшня торгiвля та капiталiстичнi вiдносини.
Великi землевласники, пристосовуючи своп господарства до потреб ринку,
впроваджували передовi агротехнiчнi методи, вдавалися до використання
вiльнонайманоп працi. Але бiльшiсть дворян не зумiли сприйняти новi порядки
суспiльства i тому розорювалися. Розвиток товарного виробництва у помiщицьких
господарствах вiдбувався за рахунок посилення панщинноп експлуатацiй селян, якi
в першiй половинi ХІХ ст. дiлилися на рiзнi групи, розряди i вiдрiзнялися
юридичним становищем, характером i розмiром повинностей та платежiв, величиною
надiлу. Основнi групи складали помiщицькi, державні та монастирськi селяни, як
в свою чергу подiлялися на крiпосних (урбарiальних), желярiв i напiвжелярiв
(наймитiв). Чисельно, незначною була група вiльних селян-лiбертинiв. Окрему
категорiю становили нiмецькi колонiсти, якi поселялися на поміщицьких, або
казенних землях по договору.
ХІХ ст. ознаменувалося глибокими зрушеннями не лише в економiцi та соцiальному
устроп, але й у галузi культури і науки. На ґрунті кризи феодальних та появи
капiталiстичних вiдносин зароджується нова культура. Ще у XVIII ст. у Європі,
як наслідок першої наукової революції, відбулося утворення нового класичного
типу науки [185, 22]. Показником суттєвих змін у науковому пізнанні стало
зростання його самосвідомості. Історико-наукові знання набувають
систематизованого характеру, з’являються перші узагальнюючі схеми історії та
класифікації наук. Історико-наукові знання цього періоду існували або у вигляді
загальних схем історії наук, людського розуму, або історії окремих галузей
знання (історія медицини, історія математики).
В цілому, у Європі кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст. пов’язаний з розвитком нового
ідейного напряму — романтизму. Становлення романтизму зумовлене багатьма
причинами, найважливішою з яких був історичний досвід європейських революцій,
передусім Великої французької. Романтизм намагався протиставити утилітаризмові
й нівелюванню особистості свободу й досконалість, пафос особистої суспільної
незалежності. У романтизмі співіснують утвердження самоцінності
духовно-творчого життя людини, зображення сильних пристрастей, заклики до
національно-визвольної боротьби, пройняті мотивами “світового зла”,
ідеалізацією минулого зокрема середньовіччя, з релігійно-містичним настроєм.
Вже у ХІХ ст. роль історіографічного елементу дедалі зростає у зв’язку зі
зміною статусу самої історичної науки. У перші десятиліття ХІХ ст. історія
остаточно відокремлюється від словесності, завершується перехід від аматорства
до професійних занять історією.
Для даного перiоду в Угорщині характерною була боротьба проти феодалiзму, який
вiдживав свiй вiк, проти всiляких проявiв нацiонального гнiту за збереження i
примноження нацiональноп мови, культури, традицiй. Такi риси розвитку культури
характернi для Угорщини взагалi, i для Закарпаття зокрема. ХІХ ст., особливо
його перша половина, — це перiод формування нацiональноп культури, освiти та
наукових знань в Угорщинi. Культура Закарпаття знаходилася пiд значним впливом
угорськоп боротьби за реформи у 20-40-х рр. Через Угорщину до краю проникали
iдеп французького просвiтительства боротьби за утвердження свiтськоп iдеологiп,
носiями якоп були письменник Д.Бешенєп, поет Ф.Келчеп, поет-революцiонер
Ш.Петефi [207, 257].
На початку ХІХ столiття зростала роль угорськоп нацiональноп мови. Рух за
впровадження угорськоп мови в усiх сферах полiтики i культури очолили Д.Бешенєп
та Ф.Казiнцi. У 1806 р. iмператор Франц I видав указ “Ratio edukationis”,
згідно якого значно обмежувався природничий напрямок у навчаннi, а
збiльшувалася кiлькiсть гуманiтарних профiлiв. Розвиток суспiльних наук в цей
перiод вiдбувався повiльнiше, нiж iнших галузей культури. Але i тут пiд впливом
соцiально-економiчних змiн проходять деякi зрушення. Угорська iсторична наука
ще тiльки вступала в перiод свого розвитку та органiзацiйного оформлення. Про
остаточне становлення угорськоп iсторiографiп можна говорити тiльки пiсля
компромiсу 1867 р., внаслiдок якого утворилася двоєдина Австро-Угорська
монархiя [307, 28].
Важливе значення для iсторичноп науки мало створення у 1802 р. у Пештi за
iнiацiативою Ференца Сеченп Угорськоп Державноп бiблiотеки [272, 332]. На такій
основi Збори угорських станiв у 1808 р. видали документ про заснування
Угорського Нацiонального музею, а в 1826 р. розпочало свою дiяльнiсть “Угорське
наукове товариство” (пiзнiше перейменоване на Академiю).
До цього часу в крапнi не було органiзацiйного керiвництва з вивчення тих, чи
iнших галузей науки, i тiльки Академiя сприяла систематичним заходам для
розвитку угорськоп мови, культури, iсторiп, пiдтримувала нацiональну та
iсторичну пам’ять i самосвiдомiсть.
Впадає у вічі те, що для історичних знань Угор
- Київ+380960830922