РОЗДІЛ 2.
Комплектування архівного фонду Черкаської області:
методичні засади, форми, практична реалізація
§ 1. Концентрація архівних фондів у 1919-1938 рр.:
розроблення принципів комплектування архівів
Серед основних напрямів діяльності архівних установ важливе місце належить комплектуванню, оскільки, на відміну від музеїв і бібліотек, архівний фонд формується як система цілісного сприйняття історичного й часового простору. Як вірно зауважила професор О. М. Медушевська, "архіви в принципі зберігають не фрагменти минулого, а дають інформацію про ціле, про засоби зв'язку в процесі функціонування живої системи" [344, с. 46]. У розвитку цього напряму діяльності архівів можна виокремити кілька етапів відповідно до загальної періодизації історії архівної справи. На кожному з них за радянської доби організаційно-правове забезпечення, спроби теоретичного обґрунтування поставлених завдань переважно обумовлювалися ідеологічною кон'юнктурою, яка визначала замовлення на історичну інформацію та її інтерпретацію. Кардинально інших пріоритетів набула стратегія комплектування архівів у незалежній Україні, повернувшись до головного принципу комплектування, який полягає у максимально повному представленні різних типів і видів документів установ усіх форм власності в Національному архівному фонді України.
Винятковий інтерес для аналізу цього напряму роботи архівів Черкащини має перший етап - 1919-1938 рр. Уже в 1919 р. у постановах комісаріату народної освіти Черкащини [80, арк. 5]? Черкаського повітового ревкому, Чигиринського повітового ревкому ставилося питання про те, щоб доручити культурно-просвітницькій комісії спільно з земельною управою взяти на облік бібліотеки та історичні пам'ятки колишніх власників економій, передусім у маєтках Раєвських, Давидових, Терещенка, Безрадецького, перевезти їх до Чигирина, знайти відповідні приміщення і компетентних спеціалістів для упорядкування документів. Наказом Комісара по ГУМНК від 10 березня 1919 р. відділу охорони пам'яток, старовини й мистецтва з метою збереження пам'яток, які знаходилися в приватній власності та в громадських установах, надавалося право взяття їх на облік і під контроль, "а там, де нема власників - робити реквізиції" [380, арк. 1]. Концентрація архівних документів здійснювалася шляхом перевезення невеликих за обсягом архівів ліквідованих установ у приміщення архівної секції, великі архівні зібрання залишалися у приміщеннях ліквідованих установ і перебували під її контролем.
Робота повітових архівних комісій регламентувалася спеціальними циркулярами про порядок відбору документів для постійного зберігання. Так, в інструкції архівної комісії Кременчуцького губвиконкому від 20 травня 1921 р. для повітових архівних комісій [75, арк. 10] визначалися передумови концентрації цінних архівних документів. Інструкція зобов'язувала архівні секції передавати всі документи, створені до початку ХІХ ст., до Центрального історичного архіву. Особливій охороні секцій підлягали архіви закладів освіти, міських і земських архівів до 70-х років ХІХ ст.; архіви креслень повітів, які містили плани межування і будівель; архіви казенних палат із ревізькими сказками, справами про казенних селян, селянські повстання, монастирські землеволодіння; архіви судових установ із справами по землеустрою; архіви Консисторії зі справами актів громадянського стану, статистичними матеріалами та ін. Інструкція забороняла будь-яке вилучення протягом п'ятирічного строку документів із фондів радянських установ, громадських і кооперативних організацій. До знищення рекомендувалося виділяти справи, які втратили діловодне й наукове значення, а також ті, у яких містилися цілком однорідні за змістом і формою документи. При цьому один із таких документів мав зберігатися як взірець, що становить діловодний або науковий інтерес, а також автографи, взірці печаток, гербового паперу, друкованих бланків та діловодства.
У наказі Київської губернської архівної комісії від 27 жовтня 1921 р. пропонувалося в тижневий термін усім установам - військовим, цивільним, громадським, кооперативним, релігійним, торговельно-промисловим та приватним особам надати відомості про їхні архіви. Продаж, купівля та переміщення архівів заборонялися [102, арк. 574].
Першочерговим завданням архівів стало упорядкування документів. За відомостями Головарху, у 1922 р. близько 90% всіх архівних документів не було описано [10, арк. 22]. Роботу ускладнювала невирішеність теоретичних питань щодо визначення самого поняття "архівний фонд", брак методик описування і упорядкування різних груп або категорій архівних фондів. Важливе значення для концентрації документів мало вирішення питання про реєстрацію архівів. Київський губвиконком постановами від 11 липня 1923 р. [39, арк. 2] та 3 травня 1924 р. наголошував на важливості виконання цього завдання. Реєстрацію архівних документів рекомендувалося проводити щороку [87, арк. 314 зв.].
Черкаський окружний архів активно працював у цьому напрямку із Черкаською окружною комісією охорони пам'яток культури і природи, зокрема, з її відповідальним секретарем О. М. Олександровим, який під час вивчення і виявлення пам'яток старовини й мистецтва проводив роботу з організації архівної справи на Черкащині. В обстеженні колишніх маєтків та церков з метою виявлення пам'яток брали участь завідувач окрарху Ю. О. Узембло та інструктор архіву А. Ю. Єфимов [69, арк. 120 зв.], одночасно беручи на облік архівні документи. Так, було обліковано документальне зібрання А. М. Маркової-Думитрашко-Мокієвської [78, арк. 112], книги з колишнього маєтку М. Максимовича [74, арк. 93]. У звіті до окрарху за 1925 р. відзначалося, що до списків предметів історико-археологічного і художнього значення, прийнятих Черкаським ОКРКОПМИСом на облік і під охорону в церквах монастирів Черкаського округу включалися стародруки, рукописи, грамоти, гетьманські універсали, купчі записи, реєстри, метричні книги та ін. [76, арк. 54].
Цінні історичні джерела (40 фондів) зосереджувалися в м. Корсуні, де до ск
- Київ+380960830922