РОЗДІЛ 2
Нормативно-правові основи державної влади в Україні
2.1. Конституція як основне джерело інституту державної влади в Україні
Джерела інституту державної влади є однією з основних категорій конституційної
галузі права. Розуміння поняття “джерело права” сформувалося історично під
впливом положень загальної теорії права і юридичної практики застосування
цього терміна. Вплив відповідних наукових здобутків загальній теорії права, з
одного боку, сприяв формуванню методології конституційного права при
дослідженні проблем джерел права, а з іншого, - переніс у науку
конституційного права існуючий у загальній теорії права схоластичний характер
досліджень цих проблем. Зведення категорії “джерело права” до зовнішньої форми
вираження правових норм стало закономірною причиною того, що форма джерела
права відсунула на другорядний план сутність і зміст цієї категорії,
Юридична практика застосування категорії “джерело права” в усі часи
характеризувалася суперечністю та інтуїтивністю. Це поняття в цілому
залишилося невитребуваним практикою, підтвердженням чому є відсутність
нормативного визначення джерел конституційного права у чинному
законодавстві.
Поняття “джерело права” вперше було введене у науковий обіг понад дві тисячі
років тому Тітом Лівієм. У своїй праці “Римська історія” він назвав Закони ХІІ
таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони стали
витоками тогочасного діючого права для давньоримських правознавців. Таке
розуміння джерела права ґрунтувалося на первинному лінгвістичному значенні
слова “джерело” (під ним В.І.Даль розумів “будь-який початок чи підставу,
корінь і причину, вихідне положення”).
Але як наукова проблема джерела права починають досліджуватися правознавцями
лише на кінець XIX ст. Ця юридична категорія наповнювалася змістом з огляду
належності дослідника до тієї чи іншої юридичної школи. Так, один із
засновників психологічної школи права Л.І.Петражицький на початку XX ст.
вказував на схоластичність наукових дискусій того часу про зміст і сутність
джерел права. Водночас сам Л.І. Петражицький дійшов висновку, що джерело права
- звичаєве право, законне право тощо - не що інше, як саме право, вид
позитивного права, різновид права, тобто вчений ототожнював форму і зміст права
[90, с. 204]. Представники нормативістської школи права вбачали джерело в
абстрактній “основній нормі”, що і дає початок усьому праву. Наприклад,
Г.Кельзен вважав, що всі правові норми статичним чи динамічним способом
виводяться з основної норми, а кожна вища норма є джерелом для нижчої, що
перебуває у підпорядкуванні до першої. Що ж до джерел конституційного права,
то представники нормативістської школи вважали, що конституція є джерелом
законів, а закони - джерелом судових рішень.
Представники позитивістської школи права, зокрема Р. Ієрінг, вважали, що
джерелом права є позитивне, писане державою право, що примусово захищається
державою. На думку одного з засновників соціологічної школи права Г. Уеллса,
джерелами права стали природні інстинкти людини. Бельгійський вчений Є. Ніс
вважав, що термін “джерело” слід розуміти в праві як спосіб його створення,
формування.
XX ст. також не дало однозначного розуміння поняття “джерело права”, а навпаки
- розширило коло різноманітними точками зору щодо правової природи цієї
категорії. Зокрема, цікавий підхід до визначення джерела права сформувався у
англосаксонських правових школах, де найбільшого поширення набула теорія
Л.Оппенгейма - Х.Лаутерпахта. Вчені звернулися до первинного філологічного
змісту поняття “джерело” і зазначили: “На зразок того, як ми бачимо, що потоки
води течуть по поверхні землі, ми так само спостерігаємо, як потоки норм
течуть у галузь права. Зрозуміло, правові норми не виходять з конкретного
місця на землі, як вода: вони виникають із фактів історичного розвитку певного
суспільства”[229, с. 172].
Існували й інші точки зору на джерела права, їх розмаїття не заважає виділити
спину спільну рису - ідеалістичний підхід у дослідженні джерел права.
У радянській правовій доктрині, на противагу буржуазній правовій науці,
сформувався матеріалістичний підхід до розуміння змісту джерела права.
Зазначені дослідження різнилися оригінальністю і певною часткою
схоластичності, що була притаманна аналогічним дослідженням у зарубіжних
країнах. Не зупиняючись на детальному аналізі основних точок зору щодо
юридичної природи джерел радянського права, які дискутувалися в 1936 - 1990
рр., слід констатувати, що матеріалістичний підхід (матеріальні умови життя
суспільства, спосіб виробництва, рушійні продуктивні сили та ін.) поступово
трансформувався у формально-матеріалістичний. Під джерелом права, у тому
числі й конституційного, почали розуміти зовнішню форму його вираження.
Стійкою стала тенденція до формалізації джерел права. Так, на думку Д.А.
Кєрімова, зовнішня форма правової норми - це вираження зовні її внутрішньо
організованого змісту [92, с. 58 - 60]. Як правило, у науці цю форму називають
формою вираження права, нормативним актом чи джерелом права в так званому
формальному змісті (закони, укази, постанови тощо). С.Л. Зівс відзначав, що
джерело права є зовнішньою формою об’єктивації правової норми. При цьому
виключно об’єктивована норма є загальнообов’язковою, а її виконання
забезпечується відповідними способами державного впливу. Норма права не існує
і не може існувати поза джерелом права - оболонки існування правової норми.
Такої ж точки зору додержувалися й інші радянські правознавці Л.С.Галесник,
- Київ+380960830922