РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНОПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ У ПОЗАКЛАСНІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ
2.1. Концептуальні засади та суть поняття “фізична культура учня”
Теоретичний аналіз проблеми виховання фізичної культури учнів (у
загальнопедагогічному аспекті) виявив її актуальність у сучасних умовах
розвитку національної системи освіти в Україні. На виховання фізичної культури
учнів як складової їх загального культурного розвитку впливає чимало чинників:
економічних, кадрових, педагогічних (методичних, управлінських), наукових тощо.
Один із них – обґрунтованість у педагогіці суті поняття “фізична культура учня”
як цілісного явища (а не тільки в його окремих проявах). Це є необхідним, на
наш погляд, тому, що:
а) без розкриття названого поняття позакласна практична діяльність ряду
суб’єктів виховання фізичної культури учнів (не фахівців) не має достатніх
науково-педагогічних орієнтирів і мотивації їх участі у фізичному вихованні
учнів (учителі-предметники, класні керівники, керівники предметних гуртків,
клубних об’єднань і т. ін.);
б) фізична культура як явище загальної культури нерідко ще і в наш час
недооцінюється, а межі її культурного впливу часом звужуються.
Оскільки “фізична культура учня” як цілісне явище педагогічною наукою ще не
розкривається, нашим дослідницьким завданням було обґрунтування його суті. Воно
здійснювалось на основі теоретичного аналізу ряду наукових понять та проведення
необхідного узагальнення.
Ми поділяємо наукову позицію Ю.Петрова, що у дослідженні слід розрізняти нові
поняття, які визначаються, та ті, які їх визначають [259]. Поняттям, що
визначається у нашому дослідженні, є “фізична культура учня”. Визначальними для
нього виступають поняття: а) культура як суспільне та особистісне явище; б)
фізична культура як специфічний вид культури, що має свої особливості; в) учень
як суб’єкт фізичної культури.
Проаналізуємо найбільш важливі ознаки цих понять.
Термін “фізична культура учня” своєю фундаментальною основою має, перш за все,
поняття “культура”. Філософський словник дає таке тлумачення культури: культура
(від лат. “cultura” – виховання, освіта, розвиток) означає сукупність
практичних, матеріальних, духовних надбань людства, які виражають історично
досягнутий рівень розвитку суспільства та людини і втілюються у результатах
продуктивної діяльності [341, 320].
Культурологія розглядає культуру як історично і соціально обумовлене,
об’єктивоване в продуктах людської діяльності ставлення людини до природи, до
суспільства, самої себе. Це специфічний спосіб людської діяльності, в якій
реалізується її активність і яка слугує її самовдосконаленню, задоволенню
потреб, гармонізації відносин між людиною і суспільством, людиною і природою
[354, 62–63]. Вона є комплексним виявом діяльної сутності людини, її духовних і
фізичних сил та здібностей, рівня інтелектуального, морального, естетичного
розвитку, спілкування тощо. Культура має глибоку гуманістичну спрямованість і є
значною суспільною та особистісною цінністю. Вона поєднує в собі: кінцевий
продукт людської діяльності, її результат; людину як діяльну суспільну істоту,
творчо розвинену особистість, сам процес цілеспрямованої суспільно корисної
діяльності [207, 84]. До явищ культури входять знаряддя праці, технологія їх
використання, засоби транспорту, наукові відкриття, технічні винаходи,
писемність, твори мистецтва, норми моралі, філософські вчення, система
політичної влади, правові кодекси, релігійні вірування, система освіти і
виховання, охорони здоров’я і праці, традиції, ритуали, свята тощо.
Важливим є наукове твердження про те, що людина виступає одночасно і в якості
суб’єкта культурного розвитку, оскільки створює культурні цінності, і об’єкта
культурного впливу. Культура спрямована, і це дуже суттєво, на всебічний
розвиток особистості, її фізичні можливості, мораль, інтелект, на цілісний
розвиток у єдності фізичного та духовного. Культура інтегрується в суті самої
особи, яка виступає конкретним носієм культурних цінностей.
У структурі культури науковці розрізняють предметну і особистісну частини.
Особистісна частина втілюється у самій людині у формі її знань, переконань,
навичок, соціальних якостей і потреб, морального, інтелектуального, фізичного,
естетичного розвитку, діяльності тощо. Культура є фундаментом суспільства,
стрижнем людської особистості, оберігає її від деградації. Науковці В.Болгаріна
і І.Лощенова зауважують: “Культура й освіта, як її компонент, значною мірою
визначають рівень розвитку держави, суспільства” [30, 2]. Але щоб культура
виконувала своє високе призначення, сприяла формуванню культурної людини, стала
нормою її життєдіяльності, необхідним є освоєння її людьми [76, 32]. Виконанню
цього завдання служить освіта, виховання, адже “...система освіти – це надійний
канал передавання соціокультурного досвіду людства” [30, 2].
Наука виділяє чимало різних видів культури, які сукупно складають загальну
культуру суспільства і особистості в тому числі. Одним із її компонентів є
фізична культура [207; 249; 274]. Осмислення суті цього поняття має принципово
важливе значення для обґрунтування поняття фізичної культури учня як
особистісного, індивідуального явища.
Фізична культура – це вид культури, що має свою специфіку, свій предмет, мету,
конкретні завдання, технологію їх вирішення, результат.
Аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що суттєвою специфічною ознакою
фізичної культури особистості є перш за все те, що вона пов’язана з тілесною
організацією людини, з філософським розумінням тілесності як феномена культури
[343, 132]. Вона є показником високого рівня фізичної досконалості людини, її
- Київ+380960830922