Ви є тут

Економічні можливості адаптації малоефективних вугільних шахт до ринкових умов

Автор: 
Чмихун Володимир Олександрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U000902
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПІДТРИМКИ ПОТУЖНОСТІ МАЛОЕФЕКТИВНИХ
ШАХТ
2.1 Теоретичні основи багатокрокової оптимізації потужності шахт
У ході експлуатації виробничий потенціал підприємств зношується, тому його
треба періодично відновлювати і відтворювати. Те й друге здійснюють за рахунок
капіталовкладень, що можуть надходити з декількох джерел – власного прибутку й
амортизаційних відрахувань, позикових і державних інвестиційних фондів.
Відтворення потенціалу об'єднання (регіону, компанії), по суті, головний зміст
його інвестиційної політики і стратегії. Відтворення потужностей підприємств
здійснюють по всій структурі основних засобів. Основна частина інвестиційних
витрат припадає на підготовку нових горизонтів, очисних вибоїв і заміну
устаткування.
Вугільні шахти тісно пов'язані з природним фактором, і умови залягання і якість
вугільних пластів впливають на економіку гірничого підприємства. Економічні
показники окремих шахт значно відрізняються, і тому для компанії (ДП)
першорядне значення має структура виробничого потенціалу – розміщення обсягів
видобутку по шахтних полях і ділянках із природними умовами неоднакового
ступеня сприятливості і відповідно різними економічними показниками.
Потребу ринку у вугільній продукції не можна задовольнити за рахунок
відпрацьовування запасів, що залягають в однаково сприятливих природних умовах.
На кожнім шахтному полі вони будуть свої. Тому частина підприємств, що
забезпечують визначений обсяг видобутку, мимоволі розміщена на територіях з
гіршими умовами залягання й якості запасів. І чим вище загальна потреба у
вугільній продукції, тим більшою буде частка таких підприємств. І тим гіршими
будуть показники запасів, що додатково залучаються в розробку.
Найбільш наочно стратегію розробки принципових рішень з реструктуризації
виробництва в конкретному регіоні доцільно представити схемою реалізації
інвестиційної політики в регіоні, де більша частина шахтного фонду практично
вичерпала промислові запаси. Однак існує ряд шахт, що мають значні запаси, але
різний рівень техніко-економічних показників. І, нарешті, у межах гірського
відводу регіону є вільні розвідані ділянки, де зосереджено 400 млн.т
антрациту.
У Шахтарському регіоні добування антрациту ведеться 17 шахтами (табл.2.1).
Видно, що показники роботи підприємств істотно різні. Гірничо-геологічні умови
залягання й якість вугільних запасів окремих полів неоднакові, і витрати з
добування вугілля на них теж різні. Потенціал шахт «Прогрес» і
«Шахтарська-Глибока» досить великий, а результати роботи вкрай незадовільні.
Частина шахт при невисокому рівні видобутку і запасах на 8-10 років роботи
мають середній рівень економічної надійності, і за відомої підтримки зможуть
доробити запаси досить ефективно.
Якщо розташувати розглянуті ділянки в ранжований ряд по спадній ефективності
(табл.2.1), тобто в порядку зростання витрат на 1 т і задати реальний обсяг
видобутку, що регіон міг би забезпечити при освоєнні виробничої потужності на
рівні 80-85%, то можна розглянути наступні варіанти вирішення задачі [12].
Ситуація А. Виробничий потенціал регіону 6 млн.т антрациту на рік (загальна
потреба енергетики України в цьому виді палива – 15-20 млн.т). Найбільш
економічним буде забезпечити 8 млн.т (з урахуванням потенціалу шахти
«Комсомолець Донбасу») внаслідок розробки запасів першими 9-ма шахтами. При
цьому в числі експлуатовних опиняться підприємства з рівнями витрат від 100 до
180 грн на 1 т.
Ситуація Б. Припустимо, що в результаті зміни цінової і інвестиційної політики
в галузі або державі попит на антрацити компанії збільшився з 6 до 8 млн. т на
рік. З табл. 2.1 випливає, що при цьому необхідно буде додатково залучити до
розробки ще кілька шахт із великими виробничими витратами. Загальна структура
виробничого потенціалу регіону погіршиться: частка підприємств із витратами
понад 100 грн на 1 т збільшиться з 30 до 88 %.
Ситуація В. У міру відпрацьовування запасів замикальними шахтами рівень
видобутку по регіону почне знижуватися й одночасно за об'єктивними причинами
показники будуть погіршуватися. Саме в цьому випадку найважливіше значення має
вірна інвестиційна політика в плані перспективного планування підтримки
потужності шахт регіону. Перед компанією (ДП) виникне необхідність розробки
найбільш розумної політики в цих нових умовах. Можливості вибору тут зводяться
до трьох варіантів:
варіант 1 – у міру вибуття шахт без інвестиційної підтримки рівень видобутку
буде знижуватися до рівня стабільно працюючих 4-5 шахт регіону (4 млн.т на
рік);
варіант 2 – побудувати і ввести в експлуатацію нові підприємства на вільній
ділянці Міуський 1-2, для компенсації потужностей, що вибули. Кращою з наявних
у компанії можливостей такої компенсації буде будівництво п'яти нових шахт
потужністю по 300 тис. т на рік. Даний спосіб компенсації дозволить компанії
зберегти колишні обсяги видобутку. Але будівництво нових шахт вимагає часу й
інвестицій. А якщо врахувати круте залягання пластів на новій ділянці, то можна
з упевненістю прогнозувати витрати на видобування у 150-180 грн/т, тобто
продукція компанії залишиться конкурентоздатною;
варіант 3 – компенсувати вибуття потужностей за рахунок підвищення навантаження
на перспективні шахти, що залишаються в роботі, (Прогрес, Шахтарська-Глибока,
ім. Лутугіна й ін.).
Варіант 3 загалом – найбільш ефективний із усіх розглянутих. Компенсації
обсягів видобутку, що вибувають, і необхідний їх приріст досягають при цьому
варіанті за рахунок дозавантаження найбільш ефективних діючих шахт і, як
правило, з меншими капітальними витратами, ніж при варіанті 2.
При ро