РОЗДІЛ 2
КУЛЬТУРНО-МАРКОВАНЕ СЛОВО ЯК ОСОБЛИВА КАТЕГОРІЯ
ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ МОВИ ГІНДІ
2.1. Типологія культурно-маркованої лексики мови гінді
З позицій культурологічно і країнознавчо орієнтованої лінгвістики було зроблено
низку вдалих спроб осмислити специфіку фіксації культурно значущих феноменів у
формі мовних знаків, зокрема в лексиці. Так, теоретики радянського
лінгвокраїнознавства В. Г. Костомаров та Є. М. Верещагін виділяють два основні
розряди лексики з національно-культурним компонентом значення: безеквівалентну
та фонову лексику, яку, в свою чергу, поділяють на сім груп слів: 1)
“совєтизми”; 2) слова нового побуту; 3) найменування предметів і явищ
традиційного побуту; 4) історизми; 5) лексика фразеологізмів та афоризмів; 6)
фольклорна лексика; 7) слова неросійського походження [37, с. 45 – 51].
М. Д. Зінов’єва запропонувала класифікацію мовних одиниць з
національно-культурним компонентом у семантиці за ступенем насиченості слів
національним колоритом та належністю таких слів до власних чи загальних назв
сучасної російської мови. Дослідниця виділяє: 1) безеквівалентні слова; 2)
фонові слова; 3) антропоніми; 4) топоніми; 5) фразеологізми; 6) конотативну
лексику; 7) афоризми [67, с. 23].
Б. Ґдовська класифікувала лексику з країнознавчим потенціалом і серед
лексем-носіїв яскравої національно-культурної своєрідності розглядає: 1)
безеквіваленту лексику; 2) конотативну лексику; 3) фонову лексику; 4)
ономастичну лексику [48, с. 40].
І. Є. Авер’янова в англомовних творах про Росію та Жовтневу революцію виділяє
чотири різновиди російської культурно-маркованої лексики: реалії,
культурно-марковані лакуни, фонові слова і культурно-конотовані слова [3, с.
8].
В. П. Конецька, розглядаючи референти британської культурно-генетичної
спільноти відносно російської на основі їхньої унікальності як елементів
культури, розрізняє три основні групи: 1) універсалії – референти, тотожні за
своїми істотними і другорядними ознаками в обох культурах; 2) квазіреалії –
референти, тотожні за своїми істотними ознаками, але відмінні за другорядними;
3) власне реалії – референти, які за своїми істотними та другорядними ознаками
є унікальними, притаманними лише одній з культур, що зіставляються [81, с. 532
– 533].
Л. Г. Веденіна класифікувала лінгвокультурологічні реалії (лінгвокультуреми)
французької культури відносно російської у такий спосіб: 1) реалії, наявні у
французькій культурі і відсутні в російській; 2) реалії, наявні в обох
культурах, але відмінні за тими чи іншими ознаками (з точки зору організації,
функцій тощо); 3) реалії інтернаціонального характеру, що відрізняються при
цьому національним наповненням [32, с. 1029 – 1030].
Г. В. Єлізарова серед слів з культурним компонентом значення, крім
безеквівалентної лексики, виділяє: а) ключові слова, що відображають культурно-
специфічні поняття (а не фізичні й соціальні); б) слова, що на поверхневому
рівні збігаються за своїми лексичними значеннями, але відрізняються значеннями
культурними; 3) слова з певними конотаціями, що відсилають носіїв культури до
певних культурних цінностей, або асоціюються з культурно значущими смислами
[62, с. 47 – 67].
У руслі сучасних лінгвістичних тенденцій найбільш вдалі, на наш погляд,
класифікації культурно-детермінованої лексики, що враховують досягнення
попередників, зробили І. О. Голубовська і О. О. Корнілов.
І. О. Голубовська поділяє усю національно-специфічну лексику на дві великі
зони. До першої зони входять номени реальних об’єктів зовнішнього світу, а
саме: 1а) номени, які позначають однопорядкові для різних мов поняття, які
відрізняються ступенем деталізації і змістовим наповненням значень; 1б) номени,
що позначають специфічні, унікальні для даного мовного ареалу поняття (в
термінах лінгвокраїнознавчої парадигми – безеквівалентна лексика); 1в) номени,
що позначають близькі поняття різної прототипної віднесеності (в рамках
лінгвокраїнознавчої теорії слова Є. М. Верещагіна й В. Г. Костомарова цю
категорію номенів можна зіставити з еквівалентними словами з різним лексичним
фоном). До другої зони належать номени концептів колективної етнічної
свідомості: 2а) культурно зумовлені слова-концепти, позначення абстрактних
специфічних понять; 2б) номени, що містять оцінно-ціннісний конотативний
компонент; 3в) слова, що належать до сфери міфічних категорій, породжених
колективною свідомістю етносу [51, с. 73].
О. О. Корнілов виокремлює три види національно-специфічної лексики: 1)
позначення специфічних реалій; 2) позначення універсальних концептів, що мають
специфічні прототипи; 3) позначення специфічних абстрактних концептів [84, с.
147 – 164].
Як бачимо, наведені класифікації культурно-специфічної лексики відрізняються
одна від одної, і кожну з них навряд чи можна вважати цілком об’єктивною. Втім,
це аж ніяк не зменшує їхньої теоретичної значущості, а, навпаки, плюралізм
думок щодо класифікації КМЛ ще раз свідчить про складність кореляції таких
феноменів, як мова й культура, про поліаспектність вираження останньої мовними
знаками.
Враховуючи матеріальний, духовний і прагматичний виміри культури, а також
неоднорідність відбиття у значеннях слів національно-культурної специфіки, яка
може бути представлена в номінативних одиницях мови через культурні семи,
культурний фон, культурні концепти і культурну конотацію [101, с. 54],
розробимо власну типологічну класифікацію КМЛ мови гінді.
2.1.1. Реалії
Найяскравіший показник культурної своєрідності кожної мови – наявність у ній
лексики, що позначає характерні лише для даного мовного ареалу, предмети, явища
і
- Київ+380960830922