РОЗДІЛ 2
Технологія навчання техніки читання із застосуванням
піктограм і кольорової сигналізації
Технологія навчання техніки читання (ТЧ) є сукупністю прийомів, які
забезпечують якість процесу формування відповідних навичок, і тісно пов'язана з
методами навчання ТЧ, оскільки для досягнення накреслених цілей і завдань
учителю потрібно [4; 32; 183; 184; 201: 334] ясно бачити зміст навчання ТЧ;
враховувати особливості графічної системи англійської мови (АМ), труднощі
оволодіння читанням, а також характер зв'язків елементів навчального матеріалу;
використовувати різні засоби навчання для формування навичок ТЧ; мати чітку
дослідницьку позицію у галузі методичних розробок, зумовлену власним досвідом;
знати вікові особливості учнів початкової школи (ПШ) та їх індивідуальні
можливості.
Розглянемо, як обрані нами на основі аналізу методів навчання ТЧ засоби і
способи навчання цієї діяльності будуть реалізуватися в умовах ПШ.
2.1. Піктограма як функціональний образний код для перекодування графічних
символів у звукомоторні образи
Відомо, що упродовж навчальної діяльності мислення дитини поступово
перебудовується і вона починає судити про речі на рівні теоретичного інтересу
[25; 219]. Разом з тим, на початку шкільного життя у неї немає потреби у
теоретичних знаннях. Потреба у теоретичних знаннях як психологічна основа
навчальної діяльності виникає на основі пізнавальних інтересів і уяви під час
співпраці між учителем та учнями, а також учнів між собою, коли в їхній
діяльності поєднуються гра і труд. Іншими словами, потреба у теоретичних
знаннях виникає у процесі формування самої навчальної діяльності [25; 49; 160:
86; 176; 207].
Звісно, учні приходять до школи, маючи певний рівень розвитку пізнавальних
інтересів, але ці інтереси характеризуються нестійкістю – їм притаманна
ситуативність. Її прояви можна спостерігати під час виконання школярами
навчальних завдань [24; 184: 146]. Наприклад, вони можуть із зацікавленістю
відтворювати рядки слів, які читаються за відповідним правилами читання (ПЧ) і
втратити цей інтерес разом із закінченням завдання. Це пояснюється тим, що у
процесі формування потреби у засвоєнні теоретичних знань, часто беруться за
основу пізнавальні інтереси учнів ПШ і не враховуються мотиви останніх [49; 70;
103; 160: 73]. Розуміючи мотиви, які спонукають учнів до активної діяльності,
учитель може висувати цілі і досягати їх, розвивати інтерес школярів до
діяльності, впливати на їхню поведінку тощо [70: 3]. Так у ході побудови
процесу навчання, орієнтованого на розвиток загальних і комунікативних
мовленнєвих компетенцій учнів [66: 101–130], учитель повинен володіти
інформацією про мотиви і потенційні інтереси кожного з учнів, у зв'язку з чим
пропонувати їм такі завдання, які створюють в них мотивацію і ґрунтуються на
вже розвинених компетенціях [160: 85]. Відомо, що учнів спонукає до діяльності
не один, а декілька мотивів, кожен з яких має свою силу. Одні мотиви ефективно
впливають на їхню діяльність, інші спрацьовують лише за певних обставин. До
мотивів, які спонукають учнів працювати і розвиватися, можна віднести
процесуально–змістовні мотиви. Дії цих мотивів виявляються в інтересі молодших
школярів до процесу і змісту діяльності, а не його зовнішніх факторів. Смисл
діяльності криється у власне діяльності, яка захоплює учнів, спонукає проявляти
інтелектуальну активність, а також викликає бажання неодноразово повертатися до
цієї діяльності, як до улюбленого заняття [70: 18–21]. У ході такої діяльності,
мета якої полягає у досягненні накреслених цілей і завдань навчання, вчитель
повинен виконувати такі функції: направляючу (направляти учнів на виконання
дії); спостерігаючу (слідкувати за реакцією учнів у ході виконання цієї дії і
контрольно–коригуючу (аналізувати результати дії, що виконується у порівнянні
із запланованими результатами і, в разі необхідності, запроваджувати коригуючі
дії) [140; 160: 87].
У процесі формування навчальної діяльності важливо не перебільшувати ступінь
розумової зрілості учнів ПШ і не забувати про специфіку дитячого інтелекту [74;
99; 100; 171; 184: 146; 189: 7]. Специфіка мислення учнів початкового та
середнього етапів ПШ полягає у тому, що у 6–8 річному віці у них, з одного
боку, недостатньо розвинені певні здатності до абстрактного мислення, а з
іншого – їхнє образне мислення характеризується виразною невпорядкованістю.
Мисленню учня даної вікової групи притаманна конкретність: усе, що він чує, він
намагається перевести у наочний план, переробити і узагальнити [166–168; 191].
Якщо йому важко уявити представлену інформацію, він намагається її запам'ятати.
У 6–8 річному віці дитина вміє користуватися найпростішим прийомом
запам'ятовування – повторенням, тому запам'ятовує дослівно [110; 189: 7]. З
огляду на це слід зазначити, що навчання, метою якого є ранній розвиток
абстрактних форм мислення, може призвести до небажаних результатів, оскільки
нестача фактичних знань і наочних уявлень часто стають причиною "беззмістовних
міркувань" безвідносно до їх практичного застосування. Так, щоб зрозуміти
теоретичне правило, потрібно навчитися узагальнювати, оволодіти загальним
поняттям, до складу якого входить низка підрядних уявлень. А серед учнів ПШ
немало таких, яким важко оперувати абстрактними поняттями – для цього їм
потрібно спочатку уявити конкретні предмети [21; 22; 25; 99: 8–36; 167; 171;
274–277]. Отже, для молодших школярів, поряд з початковою теоретичною
підготовкою, першорядне значення має конкретність, наочність, образність
пізнавання. Наочне мислення допомагає їм у розумінні, оскільки вони "бачать"
те, щ
- Київ+380960830922