Розділ 2. Становлення і розвиток інституту альтернативних покарань.......... 74
Історія виникнення альтернативних
покарань.........................................74
Кримінологічні проблеми альтернативних покарань
на сучасному
етапі.....................................................................................105
Міжнародні стандарти у сфері альтернативних покарань....................173
Висновки..............................................................................................................181
Список використаної
літератури........................................................................192
Додатки.................................................................................................................216
Вступ
Актуальність теми дослідження. Однією з найсерйозніших проблем, що стоять перед
суспільством, є боротьба із злочинністю, стан якої у поєднанні з кризовим
становищем в соціально-економічній сфері вкрай негативно впливає на розвиток
суспільства і, зрештою, загрожує національній безпеці держави і суспільства.
Тому не втрачають своєї актуальності питання попередження злочинності,
зміцнення законності, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів
громадян, суворого дотримання принципу соціальної справедливості.
Як відомо, в системі заходів протидії злочинності важливе місце, як і раніше,
посідає кримінальне покарання. Тривалий час в кримінальній політиці держави
пануючою вважалася концепція, згідно з якою розширення застосування покарання у
виді позбавлення волі здатне позитивно вплинути на зниження рівня злочинності.
Тому питома вага позбавлення волі в структурі судимості була традиційно високою
і складала в СРСР у 60-70-і роки 53-66% засуджених. З середини 80-х років у
кримінальній політиці посилилися гуманістичні тенденції. У 90-і роки питома
вага позбавлення волі залишається достатньо стабільною і до теперішнього часу
складає близько 32% загального числа засуджених, тобто за останні 30 років
частка позбавлення волі зменшилася майже удвічі. Але, незважаючи на це,
позбавлення волі продовжує залишатися найпоширенішим видом покарання, а за
числом засуджених до цієї міри на 100 тис. населення Україна займає третє місце
в Європі (після Російської Федерації і Білорусії).
На жаль, глибоко помилкова думка про те, що тільки шляхом посилювання каральних
заходів впливу на злочинців можна успішно вирішити соціальну проблему боротьби
із злочинністю, дотепер існує серед значної частини населення і навіть
працівників судових і правоохоронних органів. Подібні уявлення, що певним чином
деформують правосвідомість суспільства, зокрема суддів, призводять на практиці
до необгрунтовано широкого застосування позбавлення волі, навіть у тих
випадках, коли досягнення цілей покарання може бути з успіхом досягнуте за
допомогою використовування інших, менш суворих видів покарання.
Судді на практиці, як і раніше, віддають перевагу позбавленню волі перед іншими
видами покарань, не враховуючи при цьому, що попереджувальне значення покарання
визначається зовсім не його жорстокістю, а його невідворотністю, що покарання
суворіше, ніж заслуговує засуджений, підриває переконаність в його
справедливості.
Значною мірою причиною ситуації, що склалася, є погана інформованість
суспільства про негативні наслідки позбавлення волі, які тривалий час
замовчувалися. Негативні соціально-економічні, моральні, психологічні,
демографічні і медичні наслідки доводять, що позбавлення волі не є кращим
засобом боротьби зі злочинністю.
Тому в сучасних умовах вихідною повинна стати позиція про те, що законодавство
про кримінальне покарання і практика його застосування повинні відповідати
принципам гуманізму і соціальної справедливості. Ця позиція спрямована на
формування і здійснення ефективної кримінальної політики, на обгрунтоване
співвідношення застосування суворих мір покарання до злісних злочинців, що
вчинили тяжкі злочини, та інших заходів впливу, не пов'язаних з позбавленням
волі, до менш небезпечних правопорушників, виправлення яких можливе без
ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за їх поведінкою.
Актуальність теми дослідження, таким чином, визначається все зростаючим
значенням покарань, альтернативних позбавленню волі, що відображає загальні
процеси демократизації і гуманізації всіх сторін життя суспільства.
У правовій науці проблеми кримінального покарання в цілому, і покарань, не
пов'язаних з позбавленням волі, зокрема, знайшли своє віддзеркалення у
дослідженнях П.П. Андрушка, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, О.М.
Бандурки, В.І. Борисова, О.М. Костенка, О.С. Міхліна, І.М. Гальпєріна, О.М.
Джужи, В.М. Дрьоміна, О.І. Зубкова, С.І. Комарицького, В.Т. Маляренка, В.О.
Меркулової, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, В.Н. Петрашева, О.В. Старкова,
В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.М. Трубникова, С.Ф. Мілюкова, О.С. Степанюка,
В.Я. Тація, В.І. Тютюгіна, Г.Ф. Хохрякова, О.Л. Цвєтіновича та ін.
Не зважаючи на те, що окремі проблеми інституту альтернативних покарань були
предметом досліджень в науці кримінального і кримінально-виконавчого права,
залишаються спірними і вимагають подальшої теоретичної розробки такі питання,
як юридична природа альтернативних мір покарання, їх система і види,
класифікація даних кримінально-правових заходів, їх основні характеристики,
зміст кари, механізм правового регулювання. Ці питання, а також питання
практики застосування альтернативних покарань, їх ефективності в умовах
сучасної соціально-економічної ситуації практично не досліджувалися в
кримінологічному аспекті. Ве