Розділ 2
Формально-cинтаксична організація
безособово-інфінітивних речень як конструкцій
Із суб’єктивно-модальним компонентом змісту
Безособово-інфінітивні речення репрезентують структурні схеми: Vfs3/n(mod)Inf,
Cops3/nAdvpraed(mod)/Advpraed/N2…prInf, Cops3/nPronmodInf. Символи по-значають:
Vf – дієслово, індекс s3/n – граматичні показники безособової форми
(s – однина, 3 – третя особа, n – середній рід); Cop – дієслово-зв’язка; Inf –
ін-фінітив; Advpraed(mod) – слово категорії стану модального значення; Advpraed
– сло-во категорії стану з оцінним значенням N2…pr – слово категорії стану
приймен-никово-іменникового походження; Pron(mod) – займенник (займенниковий
при-слівник) модального значення. Роль кожного з компонентів висвітлюється в
ас-пекті їх обов’язковості/факультативності. У цьому плані можна розглянути
безособово-інфінітивні речення як такі, що відповідають модальним реалізаці-ям
структурних схем безособових конструкцій.
Питання про формальні засади виділення регулярних реалізацій структурних схем
речення є одним із відкритих у синтаксисі. Це зумовлюється тим, що межі
варіювання структурних схем можуть визначатися по-різному. В.А. Бєлошапкова
зауважує, що необхідність розрізняти регулярні реалізації структурних схем
речень і власне схеми виникає й при виявленні модальних реалізацій [24, 672].
Автор пояснює це різним граматичним оформленням модальних значень. Тому речення
Він хоче вчитися. – Він повинен вчитися. – Йому треба вчитися. – Йому слід
вчитися можуть розглядатись як регулярні реалізації схеми N1Vf (пор.: вихідне
речення Він вчиться, дериватами якого є подані речення) або як втілення різних
структурних схем [24, 672]. "Відповідь на це питання, – зазначає В.А.
Бєлошапкова, – залежить від того, що? саме вважати конститутивною ознакою схеми
N1Vf – тільки її двокомпонентність і приналежність компонентів до тієї чи іншої
частини мови: іменник і дієслово чи предикативна (коротка) форма прикметника –
чи і форму суб-стантивованого компонента (називний відмінок)" [24, 672].
Згідно із сучасними тенденціями в мовознавстві конститутивними ознака-ми
структурних схем вважається не тільки склад компонентів та їх приналеж-ність до
певної частини мови, але й їх форма. Тому речення з модальними лек-сичними
показниками різної граматичної природи більшість граматик розгляда-ють як
реалізації особливих та різних структурних схем. Безособово-інфінітив-ні
речення представлені в роботі як регулярні модальні реалізації структурної
схеми Vf s3/n безособових конструкцій, яка є для аналізованих речень
мінімаль-ною. Однак через суб’єктивно-модальну, модусну, природу безособового
фініт-ного дієслова (призв’язкового компонента) ця схема поширюється
інфінітивом із речовим, диктумним значенням. Відтак диктумне значення, виражене
в безособово-інфінітивних реченнях інфінітивом, у звичайних безособових
конструкціях представлене фінітним дієсловом, пор.: І мені, малому, не раз
довелось За титаря плакать (Т. Шевченко) – "І мені, малому, не раз За титаря
плакалось"; [Хоч би вони як не розписували, а] нам не можна йти: [нам суть
удобно, нам ніколи!] (Г. Квітка-Основ’яненко) – "Нам не йдеться"; [А десь там
на скалі цвітуть едельвейси, хоч] там і нема їм для кого цвісти (П. Скунць) –
"Їм не цвітеться".
Таким чином, схеми Vfs3/n(mod)Inf, Cops3/nAdvpraed(mod)/Advpraed/N2…prInf,
Cops3/nPron(mod)Inf є поширеними структурними схемами, тобто похідними від
схеми Vf s3/n – її регулярними модальними реалізаціями.
2.1. Безособово-інфінітивні речення як регулярні модальні реалізації
безособових конструкцій
Виступаючи модальними реалізаціями мінімальних структурних схем,
безо-собово-інфінітивні конструкції являють собою номінативний мінімум:
модальні предикатні лексеми поширено лексемами з речовим значенням, що
необхідно для повноцінного функціонування речення як змістової та
комунікативної одиниці.
Мінімальна структурна схема для утворення номінативного мінімуму може
поширюватись уведенням сильних прислівних поширювачів, однак облі-гаторність
багатьох поширювачів не пов’язана з наявністю сильних прислівних зв’язків. Під
сильним прислівним поширювачем розуміється поширювач, що визначається лексичною
семантикою головного слова і регулярно супроводжує його при неабсолютивному
його вживанні [92, 76]. Причинами облігаторності поширювача є інформативна
недостатність компонентів схеми (для функціону-вання речення як номінативної
одиниці) та неспіввідносність значення слово-форми в граматичній семантиці цієї
структурної схеми. Визначення причини поширення може ускладнюватись тим, що
слово функціонує тільки в одній синтаксичній позиції, що не дає можливості
визначити природу облігаторності: чи йде вона від категоріальних властивостей
слова (як-от, наприклад, суб’єк-тивно-модального компонента) чи від
синтаксичної позиції. Для того щоб від-повісти на питання, зумовлена
облігаторність інфінітива в безособових речен-нях категоріальними властивостями
модальних слів чи самою синтаксичною позицією, необхідно дослідити
семантико-синтаксичний зв’язок між інфініти-вом та неінфінітивним компонентом.
Семантико-синтаксичні відношення між інфінітивним та неінфінітивним компонентом
безособово-інфінітивних речень можна визначити як комплетив-ні, такі, які
"встановлюються, коли залежна форма не має ні об’єктного, ні означального
значення, а потрібна для того, щоб доповнити інформативно не-достатнє слово,
напр.: мешкати вдома, мешкати в сусідів, став учнем, став досвідченим" [134,
24].
Слова, поєднані комплетивним зв’язком, виявляють не тільки мор-фологічні
властивості, а й лексико-семантичні ознаки, зо
- Київ+380960830922