Розділ 2
Матеріали та методи дослідження
2.1. Методика визначення ефективної дози розчину амізону для парентерального
введення
Визначення ЕД50 розчину амізону в якості гепатопротектора проведено на фоні
введення ксенобиотика ТХМ [52] з метою моделювання гострого токсичного ураження
печінки з подальшим розрахунком за графічним методом Я.І. Хаджая [129].
У піддослідних щурів створювали модель гострого гепатиту шляхом введення ТХМ
підшкірно у вигляді 50 % олійного розчину по 8 мл/кг маси тіла тварини протягом
2 днів [52]. Розчин амізону вводили в дозах від 1,5 до 50 мг/кг за одну годину
до і через 2 години після введення гепатотоксина. Визначення показників стану
печінки проводили через одну добу після останнього введення ТХМ. Вивчали вплив
шести доз амізону: 50-25-12,5-6,25-3,12-1,5 мг/кг.
В дослід було взято 48 тварин по 6 в кожній групі. Як показники
гепатопротекторної дії використовувалися наступні параметри: відсоток виживання
тварин, а також біохімічні показники: для виявлення мембранопротекторної дії –
активність АлАТ в сироватці крові, для скринінгу антиоксидантного ефекту –
концентрація МДА в гомогенаті печінки [52].
Величину ЕД50 і її довірчі границі розраховували за графічним методом Я.І.
Хаджая [129] з використанням регресійного аналізу. Він базується на лінійній
залежності ефекту від досліджуваних доз і полягає в наступному. Середні
значення ефектів, отримані в однакових умовах досліду і виражені в відсотках,
відкладають на графіку і проводять лінію регресії за способом найменших
квадратів з використанням варіаційної сітки.
Для визначення ЕД50 визначають відповідний рівень впливу і проводять ординату,
рівну 50 % ефекту (). З точки пересікання лінії регресії з цією ординатою
опускають перпендикуляр, основа якого і є величиною ЕД50 (рис. 2.1).
рис. 2.1. схема визначення ЕД50 і її довірчих границь за графіком
Для розрахунку довірчих границь ЕД50 від точки А догори і вниз відкладають
допоміжну величину С, яку розраховують окремо. Через кінці відкладених
відрізків проводять лінії, паралельні лінії регресії, з точок їх перетинання з
ординатою у0 опускають перпендикуляри на вісь абсцис. Їх основи будуть
дошукуваними границями ЕД50.
Для розрахунку величини С користуються формулою:
(2.1),
де t – визначається за таблицею при кількості ступенів свободи К=N-2 при
р<0,05;
m – кількість доз;
N – загальна кількість дослідів;
R – розмах коливань, який представляє собою різницю між максимальним і
мінімальним значенням ефектів при даній дозі;
бn – коефіцієнт, що визначають з таблиці [132].
Величину ЕД50 і її довірчі інтервали розраховували окремо для антицитолітичного
(за активністю АлАТ) та антиоксидантного (вміст МДА в паренхімі печінки)
впливів препарату. Для подальших експериментальних досліджень розчину амізону
для парентерального введення використовували знайдене середнє значення ЕД50.
2.2. Експериментальне моделювання патології печінки у лабораторних тварин для
оцінки лікувальної ефективності амізону
Досліди з моделюванням різних форм токсичних гепатитів проведені на 388
статевозрілих білих щурах вагою 180-230 г. Щурів утримували на звичайному
раціоні віварію. Досліди проводили відповідно до загальноприйнятих стандартів
[52].
Моделювали гострий (ТХМ), хронічний (алкогольно-ТХМ) та хронічний
медикаментозний (ізоніазид-ріфампіциновий) токсичні гепатити. Всі піддослідні
тварини були поділені на групи (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
розподіл тварин для дослідження при різних типах експериментального ураження
печінки
Групи тварин
Кількість тварин
ГГ
ХГ
МГ
Інтактна група
15
15
18
Контроль
22
44
38
Лікування амізоном парентерально
15
15
17
Лікування амізоном ентерально
15
15
17
Лікування a-токоферолом
18
17
18
Лікування силібором
18
17
18
Лікування тіотриазоліном
12
12
12
Об’єктами дослідження був 2,5 % ін’єкційний розчин амізону в ампулах по 2 мл та
таблетки амізону по 0,25 г (фірма „Фармак”, Україна). Розчин амізону вводили
парентерально (внутрішньоочеревинно) після визначення його ЕД50. Доза
таблетованого амізону для внутрішлункового ентерального введення (10 мг/кг з
перерахунку на основну діючу речовину) була обчислена за методом Рыболовлева
Ю.Р., Рыболовлева Р.С. [106], виходячи з середньої терапевтичної дози препарату
за даними авторівдослідників, які проводили лікування токсичних гепатитів [51,
52]. Обчислена доза співпадає з даними авторів [91], які при експериментальному
дослідженні дозозалежного впливу встановили оптимальну антиоксидантну дію
аналогічну аналогічної концентрації амізону.
В якості препаратів порівняння вводили 10 % олійний ін’єкційний розчин
a-токоферолу ацетату (АО „Октябрь”, Росія) по 50 мг/кг маси тіла підшкірно,
таблетки силібору по 0,04 г („Здоров’я”) внутрішньошлунково по 25 мг/кг у 2 %
крохмальному клейстері, тіотриазолін у вигляді 2,5 % розчину по 100 мг/кг
внутрішньом’язово („Галичфарм”). Середні ефективні дози препаратів підібрано
згідно даних авторів, які оцінювали гепатопротекторні властивості наведених
ліків [43, 47, 110]. Тварини контрольних груп отримували відповідну кількість
розчинника.
Всі досліджувані препарати вводили один раз на день протягом 7 діб, починаючи
через 24 год після створення моделі гепатиту.
Для моделювання різних форм гепатитів були використані: ТХМ (ХЧ, фірма
„Лаборреактив”), ін’єкційний 10 % розчин ізоніазиду в ампулах по 5 мл (УФФ
„Дарниця”, Україна) та ріфампіцин у капсулах по 0,15 г (Борщагівський ХФЗ,
Україна), 96 % етиловий спирт.
Дослідження проведено на 3 моделях токсичного ураження печінки, які
відповідають найбільш розповсюдженим клінічним формам гепатитів.
Гострий токсичний гепатит ви
- Київ+380960830922