РОЗДІЛ 2
ЗАКРІПЛЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ В СУЧАСНОМУ
МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
2.1. Право на життя в універсальних міжнародних документах
У сучасних каталогах прав людини праву на життя відводиться перше серед інших
прав. Неможливо уявити собі міжнародний документ, присвячений правам людини, у
якому не гарантувався б захист права на життя кожного індивідуума. Така увага й
пошана до цього права, зафіксованого в міжнародно-правових документах і
конституціях різних держав – результат тривалого історичного становлення
еталонів і стандартів, які стали нормою сучасного демократичного суспільства.
Існування правової держави неможливе без наявності в ній такого інституту, як
права людини, під якими зазвичай розуміється сукупність морально-правових норм,
що захищають гідність особистості в її взаємостосунках з державою. Права людини
є тим “обсягом благ та умов життя, які гарантуються й охороняються державою”
[184] [97 [184]Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. –
М.: Изд. гр. НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – С. 12. ].
Якщо вести мову про права людини взагалі, серед яких першочергова увага
надається праву на життя, то вони становлять собою ті певні рівні соціальні
можливості для окремих осіб та їх об’єднань по задоволенню ними своїх природних
і соціальних потреб і відповідних домагань, які визнаються й охороняються
суспільством, державою й міжнародною спільнотою і гарантії яких забезпечують
гідний і справедливий, вільний і відповідальний розвиток та активну участь
людини в різноманітних суспільних, у тому числі й правових відносинах [183] [98
[183]Див.: Права человека: История, теория и практика: Пособие / Под ред. Б.Л.
Назарова и др.; Организатор. авт. коллектива Б.Л. Назаров. – М.: РУССЛИТ, 1995.
– С. 13.]. Право на життя має кожна людина в суспільстві для можливості
задоволення всіх інших своїх прав та інтересів, причому володіє ним в рівній
мірі з іншими членами суспільства незалежно від свого походження, статі, раси й
кольору шкіри. Це означає, що стосовно права на життя будь-яка дискримінація є
протизаконною.
Вище наведено два визначення прав людини – вчених О.А. Лукашевої й Б.Л.
Назарова, які розглядають цей унікальний феномен тільки з погляду позитивного
права. Це виявляється в таких формулюваннях як «блага, які визнаються і які
гарантовані державою». Такий підхід не може всебічно розкрити єство прав
людини, тим більше права на життя. У попередньому розділі було зазначено той
факт, що право на життя є природним правом людини, яке було сприйняте
позитивним правом набагато пізніше свого виникнення. Необхідно констатувати
також той факт, що право на життя (виходячи з теорії про існування «поколінь
прав людини», де кожне покоління прав відрізняється від іншого за змістом і
часом свого виникнення) є правом першого покоління. При цьому значна частина
теоретиків, вважає О.Б. Суслов, схиляється до того, що це покоління прав людини
виводиться з концепції природного походження прав індивіда, тоді як друге
покоління завдячує своїм існуванням концепції суспільного договору [207] [99
[207]Див.: Суслов А.Б. К вопросу об основных понятиях теории прав человека //
http: // www.pmem.ru/cgo/cgo/publ/9.html (Дата відвідування сайта –
23.09.2003).].
З урахуванням того, що право на життя становить собою основне природне право
людини першого покоління. У понятті прав людини водночас з позитивним аспектом
повинно існувати посилання на їх природний характер походження. В одному з
трактувань прав людини прямо вказано, що ця концепція пов’язана з доктриною про
природні права людини [78] [100 [78]Див.: The Cambridge Encyclopedia. –
Cambridge: University Press, 1990. – Р. 586. ]. Прикладом подібного розуміння
може бути наступне: “У загальних рисах права людини можна визначити як права,
властиві природі людини, без яких вона не може існувати як людська істота. Вони
засновані на зростаючій потребі людства в такому житті, при якому невід’ємні
гідність і цінність кожної людської особистості користувалися б пошаною й
захистом” [181] [101 [181]Права человека. Вопросы и ответы. – Нью-Йорк: ООН,
1990. – С. 3. ]. У цьому формулюванні термін «права людини» може бути замінений
на «право на життя», причому без будь-якого збитку для вагомості самого
визначення, тому що право на життя – це право, властиве природі людини; без
нього вона взагалі не може існувати як людська істота. Такий підхід, який
вміщує в собі засади природного й позитивного права, вбачається найлогічнішим
при формулюванні поняття «права людини» взагалі і «права на життя», зокрема.
Перше покоління прав людини, до яких належить і право на життя, – це цивільні
(особисті) й політичні права. У них виражена так звана «негативна свобода»:
вони зобов’язали державу утриматися від втручання в сферу особистої свободи і
створювати основні умови для участі громадян у політичному житті [184] [102
[184]Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Изд.
гр. НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – С. 137. ].
Ґрунтуючись на перелічених вище критеріях, можна говорити про те, що право на
життя, будучи правом першого покоління, – це головне природне й особисте право
кожної людини, яке гарантується й захищається як національними законами держав,
так і міжнародним правом.
Сьогодні дуже часто у сфері прав людини використовується таке поняття, як
«людський вимір». Уперше цей термін офіційно ввійшов у лексикон правознавців
під час Віденської зустрічі (Підсумковий документ Віденської зустрічі [114]
[103 [114]Итоговый документ Венской встречи представителей
государств-участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе 1989
г. / Гуманитарная сфера и права человека. Сб.документов.
- Київ+380960830922