РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДПРИКМЕТНИКОВИХ ІМЕННИКІВ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ТА ЇХ ВАЛЕНТНА СПОЛУЧУВАНІСТЬ
2.1. Структурно-семантичні особливості відприкметникових іменників як класу
похідних
Серед відприкметникових дериватів виділяються дві групи похідних іменників: 1)
деад’єктиви, мотивовані лише прикметниками (наприклад, свіжість, біляк,
черговий), та 2) утворення з подвійною мотивацією, тобто такі, для яких
правомірні мотивації як прикметниками, так і спільнокореневими іменниками або /
і дієсловами, як-от: лісовик, бомбардувальник. Похідні другої групи, хоч і
характеризуються певними особливостями, є повноправними відприкметниковими
утвореннями, тому ми включаємо їх у предмет нашого дослідження на рівні з
іменниками, утвореними тільки від прикметників. Узагалі відприкметникові
утворення достатньо повно опрацьовані В.В. Ґрещуком, а наші спостереження мають
на меті лише підтвердити та доповнити дані, отримані вченим.
Як відомо, непохідних прикметників, які дериваційно найпродуктивніші, порівняно
небагато серед усіх твірних прикметників. Більшість відад’єктивів мотивується
похідними прикметниками, які виражають ознаки опосередковано, через відношення
до предмета або дії. У таких випадках характерними є неєдині мотивації,
оскільки деривати від похідних прикметників допускають абсолютно рівноправні
мотивації як прикметниками, так і їх твірними чи просто спільнокореневими
іменниками або дієсловами. Так, відприкметникові іменники з паралельною
мотивацією спільнокореневими іменниками або / і дієсловами трапляються майже
серед усіх типів суфіксальних похідних із значенням носія ознаки, наприклад:
маковик, побутовець, сап’янець, східняк, горбань, бородач, плаксій, хлібниця,
березина. Серед відприкметникових іменників не мають паралельної мотивації лише
утворення від якісних прикметників [199, 108]. Серед полімотивованих назв
абстрагованих ознак наявні похідні, у складі яких виділяються заперечні
префікси не–, без–, ір– на зразок: нерівність, безвідповідальність,
ірреальність, які, на відміну від аналогічних за структурою мономотивованих
дериватів на зразок невгамовність, невтомність, безмірність, безтямність,
припускають поряд із мотивацією відповідними префіксальними прикметниками
(нерівний, безвідповідальний, ірреальний) також мотивацію безпрефіксними
спільнокореневими іменниками, наприклад: рівність – нерівність,
відповідальність – безвідповідальність, реальність – ірреальність.
У системі іменників, мотивованих прикметниками, іменники зі словотвірним
значенням “носій ознаки” протиставляються іменникам зі значенням абстрагованої
ознаки. Слова абстрактної семантики можуть мати значення “носій ознаки” лише як
вторинне, яке факультативно супроводжує основне значення (наприклад, лексема
видимість має декілька значень, перше з яких “можливість бачити на далеку
відстань” є абстрактним, а друге “те, що показується, подається або
сприймається як існуюче, але чого немає насправді” набуло конкретного значення
[30, 93]).
Специфіка утворень, мотивованих відносними прикметниками, полягає в тому, що
вони мотивуються безпосередньо прикметником, а опосередковано – тим іменником,
яким, у свою чергу, мотивований цей прикметник: відставник – “відставний
військовий” і “військовий у відставці”, лісовик – “той, хто живе у лісі або
займається лісовим промислом, полюванням” [30, 491]. Тому такі утворення
найчастіше виражають відношення до предмета, названого іменником.
Закономірною особливістю мотивації іменників прикметниками є її зумовленість
сполучувальними властивостями ад’єктивів. Так, загальновідомим є той факт, що
утворення дериватів здійснюється на базі окремих значень мотивуючого слова, а
не його семантичної структури в цілому. Для характеристики дериваційних
можливостей прикметників особливої ваги набуває врахування специфіки
валентності кожного прикметника, яка відображає обсяг його потенційних
актантів. Передумовою мотивації будь-якого іменника прикметником є принципова
можливість приписати ознаку, виражену останнім, денотату похідного. Колом
поширювачів, яким властива певна ознака, окреслюються і можливі мотивації
прикметником, і їх реалізації в деад’єктивах, при цьому спостерігається така
тенденція: чим ширші сполучувальні властивості прикметника, тим більші його
мотиваційні можливості. Наприклад, сполучуваність прикметника незаможний
обмежується іменниками, що позначають осіб, і не поширюється на іменники на
позначення предметів, подій, явищ. Словотвірна мотивація таким прикметником
може мати місце тільки в деривації іменників зі значенням особи, що реалізовано
відад’єктивом незаможник. А прикметник молодий має майже необмежені
сполучувальні властивості, оскільки ознака віку може бути притаманна як
іменникам на позначення осіб, так і тим, що мають сему узагальненості,
збірності або позначають неосіб (зокрема, тварин, рослин). Звідси випливає, що
мотиваційні потенції ад’єктива молодий набагато більші, про що свідчать такі
відприкметникові іменники, як: молодик, молодець, молодиця, молодняк, молодан,
молодник, молодуха, молодь, молодий, молода, молоді [80, 25].
Своєрідним різновидом утворення іменників від прикметників є випадки, коли
формально відад’єктив утворений від прикметника, а його значення зумовлене
семантикою цілого прикметниково-іменникового словосполучення. Це стосується
низки відприкметникових іменників з предметним значенням, переважно назв осіб
на зразок консервник – “робітник консервної промисловості” [30, 449],
міжнародник – “фахівець із питань міжнародної політики, міжнародного права”
[30, 52
- Київ+380960830922