РОЗДІЛ 2
МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТУ У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
2.1. Національні торговельні політики у розвитку конкурентоспроможного експорту
Дієвість національних моделей розвитку експорту є одним з чинників, що формують
конкурентоспроможність країни в цілому і експорту зокрема. Загальні принципи,
цілі та правові основи регулювання експортних потоків на національному рівні
знаходять своє відображення в експортній політиці, проте її відокремлення від
імпортної є досить складним, а іноді неможливим процесом. Це пояснюється
сутнісною близькістю, переплетінням, взаємозалежністю, а іноді однаковістю їх
принципів, методів та інструментів регулювання. Тому об’єктом дослідження
доцільно обирати торговельну політику, яка поєднує як експортну, так і імпортну
політики й визначається як певний курс дій урядових і владних структур,
використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток
зовнішньої торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених
цілей та реалізація національних інтересів. Слід зазначити, що до середини 90-х
років у вітчизняній науковій літературі використовувалось поняття
“зовнішньоторговельна політика”, проте з кінця минулого століття все частіше
науковці почали використовувати термін “торговельна політика”, і сьогодні саме
таке формулювання, на нашу думку, є більш правильним. Це пояснюється тим, що,
по-перше, поширення лібералізаційних тенденцій, утворення СОТ та прийняття в
більшості країн світу принципів цієї організації змінюють у свідомості
науковців і практиків відношення до зовнішньої торгівлі, її співставності з
внутрішньою, адже принцип недискримінації у міжнародній торгівлі передбачає
рівні правила для різнонаціональних виробників, продавців та споживачів;
по-друге, зменшення використання принципів меркантилізму та протекціонізму у
міжнародних економічних відносинах, відповідно до яких національне регулювання
торгівлі зводилось до максимізації експорту та мінімізації імпорту з метою
накопичення країною багатства у вигляді золота, та поширення лібералізації на
сучасному етапі розвитку міжнародної торгівлі, яка супроводжується
усвідомленням того, що функція торгівлі полягає не лише в тому, щоб
накопичувати багатство, а і в тому, щоб найбільш ефективно задовольняти потреби
(за рахунок імпорту, який збільшує пропозицію і конкуренцію на ринку), а
відтак, і зміною принципів регулювання та сутності торговельної політики;
по-третє, в сучасних умовах національні торговельні політики постійно втрачають
свою автономність, тобто одноособовий пріоритет органів державної влади на
регулювання торгівлі, набуваючи натомість конвенційності, коли в основі
регулювання знаходяться міжнародні договори. Тому можна стверджувати, що термін
“зовнішньоторговельна політика” використовується в протекціоністськи
налаштованих господарствах, а “торговельна політика” – в ліберально
налаштованих.
Традиційно об’єктами регулювання торговельної політики є: експорт та імпорт
(обсяги, товарна та регіональна структури, динаміка); мито та митні податки
(елементи митного тарифу – система товарної класифікації тарифу, структура
тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок мита;
склад та рівень митних податків); кількісні обмеження (види, контингенти,
рівень); нетарифні методи регулювання (технічні бар’єри, адміністративні
формальності, валютно-кредитне регулювання тощо); підтримка національного
експорту (фінансово-кредитна, податкова, валютно-кредитна,
організаційно-технічна тощо) [138, с. 158; 146]. Проте зазначені об’єкти
охоплюють лише інструментальну частину торговельної політики, тоді як сутнісна
частина включає: переговори щодо торгових законів, інститутів та практики;
виконання прийнятих торгових законів; періодичний (за необхідністю) їх
перегляд, а також діяльності відповідних інститутів та вдосконалення практики;
захист за допомогою торгових законів та інститутів практики національної
торговельно-економічної діяльності, а також оновлення згідно з новими умовами
торгових законів, інститутів та практики.
Саме сутнісна структура торговельної політики, на нашу думку, набуває все
більшого значення в умовах поширення впливу СОТ, діяльність якої направлена на
своєрідну стандартизацію інструментальної частини національних торговельних
політик.
Торговельна політика, в свою чергу, є органічною складовою зовнішньоекономічної
політики, яка крім інструментів та методів регулювання зовнішньої торгівлі
включає інші форми міжнародних економічних відносин, її елементами є також:
залучення іноземних інвестицій, зарубіжне інвестування, зовнішнє запозичення,
економічна допомога іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів,
регулювання процесів міграції робочої сили тощо. Зовнішньоекономічна політика
також є складовим елементом, підсистемою, на нашу думку, одночасно двох
політик: національної економічної політики та зовнішньої політики. Перша
визначає загальні засади економічного розвитку країни і, крім
зовнішньоекономічної, включає такі політики, як промислову, інноваційну,
антимонопольну, інвестиційну та інші. Зовнішня політика країни визначає
загальний курс держави у міжнародних відносинах. Також до системи національних
політик входить соціальна політика, яка безперечно впливає на регулювання
зовнішньої торгівлі. Основу ж національної регулятивної системи формують
національні інтереси (рис 2.1).
Рис. 2.1. Взаємозв’язок національних політик щодо регулювання експорту
З урахуванням представленої вище ієрархічної моделі формування торговельної
політики країн
- Київ+380960830922