Ви є тут

Розвиток харчової промисловості на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.

Автор: 
Москалюк Микола Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001731
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Стан розвитку харчової промисловості
2.1. Становище харчової промисловості
Одним з найважливіших показників розкладу феодально-кріпосницької системи і
формування капіталістичних відносин в Україні на початку другої половини XIX
ст. був подальший розвиток промисловості, зокрема, харчової, яка включала в
себе цукрову, спиртову (винокурну), тютюнову та олійну галузі промисловості і
була пов’язана з переробкою сільськогосподарської продукції.
У промисловому виробництві Росії, до складу якої на той час входила і Україна,
завжди важливу роль зі своєю багатогалузевою промисловістю відігравала саме
Україна. Вже після возз’єднання з Росією у 1654 р. продукція ряду галузей
промисловості України задовольняла не тільки місцеві потреби, а й вивозилась у
Росію та за кордон. Із свого боку великоруські губернії задовольняли багатьма
промисловими виробами потреби населення України. Особливо великої ваги набрала
Україна у промисловому виробництві Росії після реформи 1861 року, коли
внаслідок скасування кріпосного права було відкрито новий широкий простір для
зростання фабрично-заводської промисловості [41, 16].
Проте найбільш поширеним в даний період було виробництво цукру. Значний
розвиток виробництва цукру на Правобережній Україні викликав досить рішучі
зміни в сільському господарстві. У промисловості відбувалися певні поліпшення.
Цукроварні Правобережжя вважались найдосконалішими в Росії. Неухильно зростав
процент орендарів, а пізніше і власників цукроварень з торгово-капіталістичного
прошарку [117, 336]. Але після реформи 1861 р. відбуваєтья реконструкція
промисловості на суто капіталістичних засадах. На деякий час у зв’язку з цим
знизилось виробництво в багатьох галузях промисловості. На цукрову
промисловість це мало вплинуло, бо в ній ще до реформи почався промисловий
переворот.
Розвиток цукрової промисловості бере початок з часів феодально-кріпосницького
ладу і продовжується до капіталізму. У формуванні і розвитку цієї галузі у добу
феодалізму можна виділити такі періоди: 1802-1848 і 1849-1860 рр.; у добу
капіталізму – 1861-1871, 1872-1894 рр. Така періодизація дає змогу вивчити
економічні явища, як загальні для всього господарства країни, так і властиві
лише цукровій промисловості [6, 58].
Таблиця 2.1
Кількість цукроварень та виробництво цукру у Волинській губернії в 50-х роках
XIX ст. (в пудах) [складено за 111, 16; 112, 336]
Територія
Роки
1851
1854
1858
1859
Волинська губернія
Кількість цукроварень
Вироблено цукру
35000
215256
97762
Варто відмітити, що головні пункти цукрових посівів зосореджувалися біля
цукрових заводів, які знаходилися в Заславському, Староконстянтинівському і
Кременецькому повітах Волинської губернії. В урожайні роки збір буряку в усій
губернії прирівнювався до 110000 берківців [7, 101-102].
З 1850-1851 рр. до 1861-1862 рр. на Україні нових цукроварень засновано 243 і
закрито старих 175. Отже, за 12 років склад цукроварень оновився. Багато
цукроварень щороку закривалося, але ще більше їх засновувалося [27, 191].
Слід відмітити, що на 1 січня 1912 р. у Волинській губернії фабрично-заводська
промисловість складалась із 286 великих фабрик і заводів і близько 200 дрібних
промислових закладів, на яких дія закону 3 червня 1886 р. про взаємовідношення
фабрикантів і робітників не розповсюджувалася. Проте знову ж таки відновило
роботу 45 закладів: були закриті на даний період і призупинили роботу 23. Таким
чином, кількість промислових підприємств збільшилась на 7,7% і до кінця 1912 р.
було зареєстровано 308 фабрик і заводів з виробництвом біля 38 млн крб. і з
кількістю робочих – 25711 чоловік. Всього з малими закладами в губернії
нараховувалося до 500 промислових підприємств з кількістю робітників у 28000
чоловік [121, 38-39]. У Волинській губернії, яка в переважній більшості мала
сільськогосподарський характер, переробка сільськогосподарських продуктів
складала переважну більшість фабрично-заводських підприємств, причому більше
45% промислових закладів відносяться до галузей по переробці харчових
продуктів. За економічними перевагами для місцевого населення важливим було
цукрове виробництво. На 16 цукрових заводах, з кількістю робітників біля 11000,
вироблено в 1912 р. 1842173 піску і цукру на суму 4192474 крб. Для потреб
цукрових заводів засіяно було 36521,9 га буряку, в тому числі 22081 (66%)
обробленого плантаторами. Урожай 1912 р. дав 3442790 берківців цукру, причому
невикопаного буряку залишилось біля 8%, пошкодженого дощем і морозом більше
1,5%. На деяких заводах частина буряку (від 9 до 13%) не могла бути своєчасно
переробленою і тому її використали в інших цілях [121, 41-42]. Всього в 1912 р.
у губернії діяло 16 цукрових заводів, в тому числі 1 паточно-рафінадний, 3
цукрово-рафінадних і 12 цукрово-бурякових. Всіма цими заводами в 1912 р. було
перероблено 2905865 пудів буряку. Із переробленого буряку було добуто: цукру –
4525313 пудів на суму акцизу – 9842104 крб. 39 коп., більше попереднього року
на 1239700 крб. 53 коп. Цукрові заводи у Волинській губернії в даний період
були розташовані в наступних повітах: Житомирському – 5, Новоградволинському –
2, Ізяславському – 3, Староконстянтинівському – 3, Рівненському – 2,
Дубенському – 1 [121, 46].
На противагу 1912 р., станом на 12 січня 1914 р. у Волинській губернії
промислових закладів, які звітували наглядові й фабричній інспекції, було 307 з
кількістю робітників на них 25519 чоловік. До кінця 1914 р. залишилось 305
закладів з 24924 робочими і загальним виробництвом до 44210 крб., тобто, у
порівнянні з 1913 р. зменшилась кількість закладів на 2, а кількість робочих –
на 595. За екон