РОЗДІЛ 2
КОВО У СТРАТЕГІЧНИХ ПЛАНАХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО КЕРІВНИЦТВА СРСР
Узагальнені стратегічні міркування штабів, отримують закінчений вигляд у
оперативній документації збройних сил країни. Саме з цими планами війська
вступають у війну, згідно з їх положеннями відбувається стратегічне
розгортання, ставляться завдання з прикриття держкордону і подальших
оперативно-стратегічних дій основних сил. Ефективність цих зусиль залежить не
лише від потенціалу власної армії, а й від вірного визначення найвірогідніших
супротивників, їх сил і планів. В міжвоєнний період в СРСР стратегічне
планування у військовій справі відбувалось шляхом: 1) оцінки міжнародної
ситуації, визначення актуальних загроз та потенційно найбільш небезпечних
супротивників та їх сил; 2) вибору основного ТВД та напряму головного удару, як
для ворога, так і для власних військ; 3) віднайдення найбільш прийнятного і
дійового способу збройного реагування.
Згідно з довоєнною структурою стратегічної документації в СРСР вона повинна
була містити: міркування про основи стратегічного розгортання (оперативний
план); директиву про порядок стратегічного розгортання (завдання фронтів);
плани прикриття стратегічного розгортання. В Радянському Союзі оперативний план
зазвичай складався з таких підрозділів: 1) найбільш вірогідні супротивники; 2)
збройні сили ймовірних противників; 3) вірогідні оперативні плани противників;
4) основи стратегічного розгортання РСЧА.
В округах процес складання оперативної документації мав схожу схему: під
безпосереднім керівництвом начальника штабу та його заступників в оперативному
відділі розроблялась вся необхідна документація. До 1941 р. на оперативному
плані стояв підпис лише начальника штабу, згодом його підписували всі члени
Військової ради округу. Після затвердження оперплану округу, безпосередні
завдання, які з нього випливали, отримували всі військові частини.
За даними Ю.О.Горькова, починаючи з середини 1920-х рр. штаб РСЧА чи не щороку
розробляв і уточнював оперативні плани війни. На 1939 р. існувало 15 редакцій
таких документів. Ця традиція була порушена в 1939-1940 рр., коли внаслідок
активної зовнішньополітичної гри Кремля до СРСР поетапно були приєднанні нові
територій, що раз по раз примушувало переносити укладання нового плану війни.
На даний час достеменно відомо про існування п’яти оперативних планів за
1935-1941 рр.: “План стратегічного розподілу РСЧА та оперативного розгортання
на Заході” (1936 р.), “План стратегічного розгортання РСЧА” (24.03.1938 р.),
“Основи стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу на Заході і на
Сході на 1940 та 1941 роки” (16.08./ 18.09./ 14.10.1940 р.), “План
стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу на Заході і на Сході”
(11.03.1941 р.), “Міркування з плану стратегічного розгортання сил Радянського
Союзу на випадок війни з Німеччиною та її союзниками” (15.05.1941 р.) [44
Горьков Ю.А. Готовил ли Сталин упреждающий удар против Гитлера в 1941 г. //
Новая и новейшая история. – 1993. – №3. – С.30.]. Хоча зрозуміло, що в 1935 та
1937 рр. планування також велося.
Щодо Київського військового округу, то відомо про існування оперативних планів
за 1935-1937 рр., останній з них розроблявся влітку 1937 р. і був дуже схожий
на свої попередні варіанти [45 ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр. 169. – Арк.43; Ф.6. –
Спр. 33261 ФП. – Арк.24]. Також мав би існувати відповідний документ за
1938-1939 рр., оскільки в березні 1938 р. Генштабом РСЧА був складений, а в
листопаді затверджений оперативний план РСЧА. Так само на основі затвердженого
оперплану від 14 жовтня 1940 р., орієнтовно в жовтні-листопаді 1940 р. штабом
КОВО був розроблений черговий план [46 1941 год./ Сост. Л.Е.Решин и др.: В 2
кн. – М.,1998. – Кн.1. – С.484-498.]. Судячи з опублікованих архівних
документів та спогадів начальника оперативного відділу КОВО І.Х.Баграмяна,
наступні редакції побачили світ в березні, квітні і травні 1941 р [47 Баграмян
И.Х. Так начиналась война. – М., 1971. – С.54-55, 62-63; Горьков Ю.А., Семин
Ю.Н. Конец глобальной лжи: когда Киев еще не бомбили // ВИЖ. – 1996. – №4. –
С.2–17.].
Утворення СРСР на уламках Російської імперії несло в собі певну загрозу всьому
Західному світу, його системі балансів, суспільних договорів,
соціально-економічним відносинам. Інтернаціональна і соціальна риторика були
небезпечні, перш за все, для правлячих еліт європейських країн, а гасло
“світової революції” та пропаганда комунізму робили цю небезпеку цілком
реальною (особливо у зв’язку зі створенням Комінтерну та організаційним
оформлення компартій в Європі). Певно, що існування Радянського Союзу було
неприйнятне в першу чергу для переможців Першої світової війни – Великобританії
та Франції. Вихід із цієї ситуації вони знайшли не в збройному конфлікті, а в
цілковитій ізоляції СРСР. В їхньому уявленні країна-ізгой без міжнародної
економічної та політичної підтримки була приречена на животіння і подальше
зникнення зі світової арени.
З середини 1930-х рр. для СРСР стала актуальною і німецька загроза, хоча до
1933 р. відносини цих країн носили дружній і взаємовигідний характер. З
приходом до влади Гітлера розпочалось охолодження, а згодом і загострення
радянсько-німецьких відносин. Перш за все це відбилось на військовому
співробітництві, яке влітку 1933 р. було припинене. Так чи інакше, але спільна
антипольська налаштованість, приховано чи відкрито, залишалась сталою. Впродовж
1935-1936 рр. проходив зондаж позицій Гітлера на предмет покращення
двосторонніх відносин, і не лише в економічній сфері, а й політичній [48
Абрамов Н.А., Безыменский Л.А. Особа
- Київ+380960830922