Розділ 2
ПОЛЬСЬКЕ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ ПІДПІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ ТА ВОЛИНІ У 1939-1941 РОКАХ.
2.1. Союз Збройної Боротьби на етапі приєднання Західної України до СРСР
Несприятливий для Польщі перебіг подій вересневої воєнної кампанії 1939 р. призвів до її поразки і територіального поділу Німеччиною та СРСР. На приєднаних до Радянського Союзу територіях Східної Галичини та Волині опинилося чимало польських офіцерів, відомих громадсько-політичних діячів, які залишили Центральну Польщу аби уникнути арештів з боку німців. Місцева польська людність відчувала себе пригніченою і дуже боляче переживала поразку. Втім, більшість поляків сподівалася на те, що вже навесні наступного року західні союзники Польщі здобудуть перемогу над Німеччиною і їхню країну буде звільнено. На їх думку, Червона армія також мала повернутися туди, звідки прийшла. Тому польське населення поставилося до радянської влади стримано. Воно вважало, що існуючий стан речей тимчасовий і не може бути тривалим [152, s. 106 - 112; 153, s. 60, 69].
Уже в перші дні по завершенні воєнної кампанії поляки розпочали у Львові та інших західноукраїнських містах і місцевостях підпільну діяльність [154, s. 24]. Проте, через характер дій радянського військово-політичного керівництва на приєднаних землях, умови її проведення виявилися непростими.
Чимало представників радянських органів влади, висуваючи гасла соціальної справедливості, намагалися збудити ненависть до заможніших верств населення західноукраїнського регіону. Зрозуміло, що місцеву українську людність не потрібно було зайвий раз спокушувати цими гаслами. Адже, добре було відомо, що різниця в життєвому рівні людей в міжвоєнній Польщі, особливо на її східних землях, відзначалася разючими контрастами, і такий стан речей не міг не бути образливим для значної частини їх мешканців.
Однак, в даному випадку важливо підкреслити, що деякі з радянських пропагандистів і агітаторів, звертаючись до народних зборів та місцевого населення із закликами, наприклад, "вигнати буржуїв з їхніх трьохкімнатних квартир", тим самим підштовхували селян до нападів на маєтки польських осадників, вбивств підприємців, купців тощо. Таким чином вони відображали загальну тенденцію, пануючу в СРСР, а саме культивування в суспільстві ворожості до всіх цих буржуїв, тобто "людей непрацюючих". Все це не могло не вплинути на характер подальших українсько-польських взаємин в Західній Україні.
Загалом, документи свідчать, що керівникам Кремля не потрібні були ті особи, хто не відповідав встановленим в Радянському Союзі стандартам за соціальним походженням або політичними переконаннями. Вдало використовували вони також і наявні в суспільстві національні суперечності, передусім, між поляками та українцями.
Набутий поляками раніш і в зовсім інших умовах досвід створення військових підпільних організацій зараз виявився цілком непридатним. Колишні методи конспіративної діяльності неминуче призводили до значних і відчутних втрат, яких завдавали їм радянські служби контррозвідки та безпеки. Дії органів НКВС у Західній Україні по боротьбі з підпіллям були ефективнішими, ніж німецької поліції в ГГ. Про це свідчили хоча б матеріали двосторонніх конференцій, які відбулися у березні 1940 р. в Кракові та на віллі "Пан Тадеуш" у Закопаному, де співробітники НКВС поділилися своїм досвідом боротьби з польським підпіллям з "колегами" із гестапо. Розвідвідділ польської підпільної організації Союзу Збройної Боротьби (Zwiazek Walki Zbrojnej - надалі ЗВЗ)1 виявив участь у цих конференціях 18-ти працівників НКВС і здобув їхні прізвища [155, s. 50].
Крім проведення відвертої боротьби з польськими підпільними організаціями, що діяли на західноукраїнських землях, керівники НКВС неодноразово зверталися до найвпливовіших польських діячів (наприклад, до ксьондза Я.Радзивілла, професора К.Бартеля та ін.) з проханнями, аби ті вплинули на своїх співвітчизників і переконали їх припинити підпільну діяльність на території, яку зайняли радянські війська [156, s. 3]. У вересні-жовтні 1939 р. нарком внутрішніх справ України І.Сєров зустрічався у Москві і Львові з генералом В.Лянгнером. Останній під час вересневої кампанії командував обороною Львова. Саме він 22 вересня підписав акт про капітуляцію польських військових частин і передачу міста Червоній армії. Генерал на зустрічах з наркомом намагався дізнатися про долю офіцерів, яких після капітуляції Львова було вивезено на схід [157, арк. 25-27]. Представники радянських спецслужб, у свою чергу, прагнули залучити генерала Лянгнера до співпраці в справі створення військової розвідки на окупованій Німеччиною території Польщі. Через невпевненість щодо подальшої своєї долі генерал відпровадив на територію ГГ дружину і сина. А 18 листопада він сам потай залишив Львів і через два дні перейшов румунський кордон [158, s.13].
Однак вдала втеча за кордон генерала спричинила в другій половині листопада-грудні 1939 р. арешти у Львові всіх польських офіцерів вищих звань. Серед них були і діячі Польської організації боротьби за волю (Polska Organizacja Walki o Wolnosc - надалі ПОВВ). Ця організація була створена ще у вересні генералом М.Янушайтісом (псевдонім "Карпінський"). 27 жовтня останнього було заарештовано. 8 (за іншою версією 12) грудня потрапив до львівської в'язниці Бригідки і його заступник по організації полковник Є.Добровольський. Слідчі НКВС неодноразово допитували обох офіцерів. Під час допитів генерала М.Янушайтіса в лютому-березні 1940 р. на Луб'янці той намагався переконати радянські спецслужби змінити своє ставлення до поляків. Генерал вважав, що невдовзі Москві доведеться вести війну з Німеччиною, і тоді поляки стануть їй потрібні [157, арк. 16-17]. З Янушайтісом проводив розмови особисто сам нарком внутрішніх справ СРСР Л.Берія. В червні 1940 р. генералові, незважаючи на його становище в'язня, було запропоновано виступити з лекцією перед працівниками НКВС на тему перспектив війни між Німеччиною та СРСР. Після підписання польсько-рад