РОЗДІЛ 2
Виникнення української еміграції та її інституалізація
2.1. Політика Івана Мазепи як визначальний чинник у виникненні української політичної еміграції
Гетьманування Івана Мазепи припало на час, коли Росія і Польща у 1686 р. підписали "Вічний мир" та підтвердили між собою договір про поділ України між собою. В зв'язку з цим Польща втрачала Лівобережжя, а Росія збільшувала тут свої військові сили і політичну перевагу.
Ставши гетьманом у 1687 р., Іван Мазепа, як і його попередники, з недовірою ставився до політики російських правителів, але довгий час змушений був діяти за їхніми правилами. На це було ряд причин. Найперше - заважала слабкість Гетьманщини. Козацьке військо під керівництвом Мазепи було невелике в порівнянні з російським. На полковників теж не було великої надії, бо їх призначалося за згодою російського царя. До того ж у всіх великих містах України перебували російські гарнізони.
Дуже напруженими були і стосунки Мазепи із Запорожжям. Запорожці вважали Мазепу за московського слугу, казали гетьманові, що він "дозволяє Москві будувати пограничні твердині". Складним було становище і на Правобережжі, де діяли загони фастівського полковника Семена Палія, який змагався за владу з гетьманом.
Саме ця нескоординованість українських сил, боротьба різних течій на довгі роки зв'язали руки гетьману й не дозволяли розпочати акцію, яка була б спрямована не на автономію, а на об'єднання і суверенність України.
Зміни внесла Північна війна (1700-1721 рр.), яку Росія розпочала проти Швеції за вихід до Балтійського моря. Успіхи шведського короля Карла ХІІ Густава в цій війні стали поштовхом для гетьмана України до пошуку шляхів виходу з-під влади Росії, як для себе, так і для України на той випадок, коли "царскоє величество не дозволят будут не токмо Украины, но и государства своего от протекции Шведской боронит". А ще, як стверджує російський історик П. Ковалевський, "Мазепа бачив поразку Петра біля Нарви. Він бачив цілий ряд виступів на Україні. Мазепа бачив перемоги Карла ХІІ і його непереможність. Мазепа, як і Петро, бачив майбутній фінал. Йому здавалося, що Петро не встоїть. Мазепа любив Україну, бачив її славною. Єдиною і незалежною. Тому він вирішив скористатись випадком. За незалежність України він запропонував Карлу ХІІ допомогу в боротьбі проти Петра І" [205, с. 62]. Ще одним поштовхом до таємного плану гетьмана стала підступна політика російського царя Петра І, що не крився з своїми намірами ліквідувати гетьманство, а козаків перетворити в регулярне військо. Ці обставини і наштовхнули Івана Мазепу на пошук нового сюзерена, а найбільш вигідним на той час виявився союз з шведським королем Карлом XII, посередником між ними став польський король Станіслав Лещинський [284, с. 106].
До цього всього додався й той факт, що в 1704 р. між Польщею та Росією були розпочаті переговори, які закінчилися укладенням військово-політичного союзу під назвою Навський трактат. Суть його полягала в тому, що "українське замішання" й "узурпація" влади козацькою старшиною мали бути придушені спільними зусиллями обох сторін, а цар отримував право ввести свої війська на Правобережжя [339, с. 333].
Тому для нас дуже важливо з'ясувати, коли і як розпочалися дипломатичні переговори між українським гетьманом Іваном Мазепою, шведським королем Карлом ХІІ та польським королем Станіславом Лещинським.
На основі листа Станіслава Лещинського, якого той направив у Версаль 22 листопада 1708 р, Ілько Борщак пише, що переговори польського короля з Мазепою розпочалися ще в 1703 р. Про це свідчать слова С. Лещинського, який казав в 1708 р., що він "із Мазепою вже від п'ятьох літ працює" [136, с. 80].
Більш детальні відомості про те, що Станіслав робив спроби прихилити на свій бік Мазепу, відносяться до 1705 р., коли був укладений шведсько-польський договір, згідно з яким король сподівався при сприянні шведів відібрати в Росії колишні польські володіння. Саме в цей час С. Лещинський посилав до І. Мазепи домініканина Барвінського, який пропонував гетьману велику суму грошей та воєводство, якщо той погодиться на переговори з ним [109, с. 38].
О.Оглоблин теж вважав, що ініціатива переговорів належала Станіславу Лещинському, або принаймні вийшла від прихильних до нього польсько-литовських кіл, оскільки Станіслав незабаром після своєї коронації, яка відбулася у Варшаві 4 жовтня 1704 р., надіслав свого посланця шляхтича Вольського до Мазепи, який в той час перебував під Замостям [256, с. 255].
Тоді Мазепа повідомив про це цареві, оскільки згідно з Коломацькими статтями, які він підписав у 1687 р. після того, як став гетьманом, він змушений був надсилати в Росію всю закордонну кореспонденцію. Але такі вчені, як М. Андрусяк та В. Луців, вважають, що він зробив це тому, що не мав наміру "зв'язуватись" зі Станіславом Лещинським. На нашу думку, Мазепа так вчинив, бо мусів приспати пильність царя, щоб в подальшому реалізувати свої плани. Тому вже в листопаді 1705 р. він відновлює стосунки з Лещинським.
У кінці листопада 1705 р. Мазепа прибув із Замостя до Дубна, де залишився на зиму. Тут він отримав листа від Дмитра Горленка, прилуцького полковника, в якому той скаржився на російських офіцерів. Одночасно гетьман отримав листа від канцеляриста Івана Черниша, який разом з Андрієм Войнаровським, племінником гетьмана, був при царській квартирі в Гродно. В ньому містився царський указ про вислання двох козацьких полків до Пруссії на переформування їх у регулярні драгунські полки. Коли генеральний писар Пилип Орлик прочитав Мазепі ці листи, останній промовив: "Якого ж нам добра далі надіятися за нашу вірну службу, й хто ж би був такий дурень, як я, щоби під цю пору не прихилився до противної сторони на такі пропозиції, які Станіслав Лещинський до мене прислав?" [109, с. 39]. Згідно зі свідченнями А.Войнаровського, які знаходимо в прці Л.Винара, думка про відокремлення від Московії визріла в Мазепи у 1705 р., коли він був з козацьки