РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗА ТА ОСОБЛИВОСТІ СЛОВОТВІРНИХ ІМЕННИКОВИХ ПАРАДИГМ В АНГЛІЙСЬКІЙ ПРАВОВІЙ
ТЕРМІНОСИСТЕМІ
2.1. Проблеми парадигматики та словотвірні іменникові парадигми в англійській
правовій терміносистемі
При вивченні словотворення основним об’єктом дослідження, зазвичай, є похідне
слово, його семантика, структура та функціонування. Твірне слово тривалий час
залишалося поза увагою спеціалістів. Його вивченням дослідники зайнались лише
недавно [28; 119], хоча саме від його категоріальної семантики та лексичного
значення залежить утворення певних похідних. Процес словотворення є неповним
без вивчення твірного слова, оскільки воно стоїть на початку цього процесу,
похідна ж лексика є його кінцевим результатом.
Досліджуючи словотвірний потенціал французьких запозичень, необхідно з’ясувати,
наскільки вони втратили свій іншомовний характер, стали невід’ємною частиною
автохтонної англійської лексики. Для цього доцільно не лише аналізувати їх за
допомогою опису бінарних відношень в словотворенні (співвідношення твірної та
похідної основ), а й розглядати в комплексних одиницях словотворення, які
реалізують парадигматичні відношення. До них відносимо словотвірну парадигму,
яка дає змогу всебічно простежити сполучуваність твірної основи з дериваційними
афіксами та її входження в різні словотвірні моделі.
Поняття “словотвірна парадигма” у словотворенні застосовують недавно. Спочатку
вчені уживали цей термін, вкладаючи в нього різний зміст. Як відомо, основною
сферою функціонування поняття “парадигма” є словозмінна система мови. Однак з
часом термін “парадигма” істотно змінився й розширив своє значення. Дослідники
К. С. Кубрякова та П. А. Соболєва зазначають: “Значні зміни в розумінні
парадигми відбулися з розвитком структурного та системного підходів до аналізу
мовних явищ і з виділенням двох основних типів лінгвістичних відношень –
синтагматичних й асоціативних, які згодом назвали парадигматичними” [102, с.
51]. Як стверджує Р. З. Мурясов, огляд сучасної лінгвістичної літератури
свідчить про те, що не існує жодного рівня чи галузі мови, при описуванні якої
лінгвіст не оперував би поняттям парадигми [121, с. 109].
У морфології можна знайти декілька визначень парадигми. М. М. Гухман під
парадигмою розуміє, по-перше, сукупність словоформ, об’єднаних у систему
вираження певної граматичної категорії (наприклад, притерита чи оптатива в
старогерманських мовах); по-друге, сукупність парадигм, об’єднаних у систему
вираження узагальненої граматичної категорії, наприклад, часу або відмінювання
в тих же старогерманських мовах; по-третє, усю словозмінну систему тієї чи
іншої частини мови [54, с. 117 ? 118]. Дещо в іншому ракурсі визначає парадигму
О. С. Ахманова. На її думку, це 1) “сукупність флективних змін, які є зразком
формотворення для цієї частини мови”; 2) “сукупність форм словозміни даної
лексичної одиниці, сукупність словоформ, які є складниками цієї лексеми” [148,
с. 310].
У теорії словотворення дослідники по-різному, часто доволі суперечливо
тлумачать поняття парадигми. Їхні підходи можуть бути згруповані у кілька
напрямів.
1. Під парадигмою в словотворенні розуміють словотвірне гніздо. Заперечуючи
проти визначення гнізда як простої сукупності однокореневих слів, О. М. Тихонов
вважає важливою особливістю гнізда його впорядкований характер, тобто, кожний
елемент гнізда займає визначене системою та закріплене в нормі місце. В основі
будови гнізда лежить принцип їєрархії ? принцип послідовного підпорядкування
одних одиниць іншим. Саме ці особливості гнізд, на думку О. М. Тихонова, добре
відображені в терміні “словотвірна парадигма” [162, c. 29].
2. Гніздового підходу дотримуються також зарубіжні лінгвісти Б. Блок, Е. Гемп,
Л. Бауер. Вони визначають словотвірну парадигму як сукупність споріднених слів,
утворених від спільної основи за допомогою всіх тих афіксів, які можуть бути до
неї приєднані, наприклад: nation, nationhood, national, nationalize,
nationalist, nationalistic, nationality [122, с. 45; 206, с. 11]. Подібне, але
чіткіше визначення словотвірної парадигми дає О. А. Земська: “ Найдоцільніше
називати парадигмою набір похідних, які мають одну і ту ж твірну основу та
перебувають на одному ступені деривації” [75, с. 71]. Згідно з цією дефініцією,
словотвірна парадигма охоплює не всі члени гнізда, а лише той його фрагмент,
який складається з похідних, пов’язаних між собою “радіальними” відношеннями.
Подібної думки дотримується З. А. Харитончик, трактуючи словотвірну парадигму
як “структурно та семантично пов’язану сукупність похідних, утворених у
результаті сполучення низки словотвірних елементів з однією і тією ж твірною
базою” [176, с. 113]. Так само тлумачать поняття словотвірної парадигми М. Д.
Степанова та В. Фляйшер: “Словотвірна парадигма, на нашу думку, це можливі
моделі похідних від однієї лексеми, що зберігають загальний семантичний
зв’язок. Іншими словами, це словотвірне гніздо, обмежене лише першим ступенем
похідності” [157, с. 66]. Отже, в останніх інтерпретаціях словотвірна парадигма
формально-оптимально близька до словозмінної парадигми. Окрім конкретної
словотвірної парадигми, О. А. Земська виділяє парадигму типову, яка формується
за допомогою конкретних парадигм, представлених одним і тим же набором
дериваційних значень (наприклад, типова парадигма загальної дії в російській
мові, яка виражена іменниками з суфіксами -ние, -к(а), -б(а) та ін.) [75, с.
73; 74, с. 29 ? 35].
3. Словотвірна парадигма інтерпретується як сукупність похідних, що мають
спільну кореневу основу і шикуються за ступенем ускладнення своєї структури в
одну ланцюжкову послідовність: oblige – obligate – obligator – obligatory –
obligatoriness [292,
- Київ+380960830922