РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗИС ПОНЯТЬ “ВІЙНА” І “МИР” У ХРИСТИЯНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ
2.1. Еволюція християнського поняття “війна”: тенденції та особливості.
Концепти війни і миру як християнства, так і мусульманства, органічно витікали
із понять війни і миру, закладених в Біблії Старого завіту. Біблія містить
відомості про давні війни у канонічному християнському тексті і в деяких
пам’ятках, пов’язаних із нею. Тут згадується Книга Воєн Бога (4М.21:14). Згідно
традиції, слова Війни Бога – це початок поетичної цитати, а не назва книги.
Однак є думка, що це може бути і назва книги, яка не збереглася до наших днів.
Слова Війни Бога незвичні для сучасного християнського розуміння і вимагатиме
пояснення.
Найдавніше гебрайське слово „війна” лахем вжито лише раз, а саме в книзі
Суддів; частіше використовується дієслово лахам в значенні „воювати, вести
війну, брати участь у битві, іти війною, вийти на війну”. Найчастотніше слово
“війна, битва” в Старому завіті – мільхама, вжите в значенні військових дій 308
разів, вперше згадується ще у книзі Буття, де йдеться про коаліційні війни:
(1М.14:1-2); (1М.14:8-9). Аврам вступає у війну і перемагає сусідніх
царів-агресорів. Цей уривок цікавий тим, що тут закладено ідею справедливої
війни, розвинуту пізніше в християнській традиції. Аврам іде на війну не через
бажання захопити інші землі чи майно, а заради визволення поневолених близьких;
після перемоги Аврам не вимагає нічого для себе (1М. 14: 23-24).
Цікаве вживання мільхама у книзі Вихід (1:10, 13:17, 15:3, 17:16, 32:17) в
сполученні з іменем Бога: «Господь – Муж війни, Єгова – Йому Ймення!», що
звучить у Вдячній Мойсеєвій пісні, що її співають Мойсей та Ізраїлеві сини
після переходу моря та визволення з Єгипту (15:3). Це специфічне вживання
повторюється і зі словом Цабб, яке також позначає війну, і крім того, небесне
військо, військо ангелів, усі небесні світила, а також все створене (напр., 2
Сам. 5:10, 6:2, 6:18, 7:26, 7:27; 1Цар. 18:15, 19:10, 19:14). Тому Бог Цабб –
це не стільки Бог війни, скільки Бог усього створеного, Бог неба, небесного
війська, й українською це перекладено «Господь, Бог Саваот». Але використання
слова milchamah як означення Господа інше, бо воно не вживалось у перенесеному
значенні. Це вживання свідчить про давні уявлення про Яхве як сильного воїна,
який допомагає у битві, захищає від ворога, знищуючи ворога: вдячну пісню
Мойсей заспівав, побачивши мертвих єгиптян на березі моря; в рядках книги
Виходу (17:16) Мойсей говорить про те, що Господь буде воювати з його ворогом
Амаликом із роду в рід. Такий образ представлено і в Книзі Господніх воєн. Інше
вживання мільхама (війна) пов’язане із ворогом, який виходить супротив Мойсея:
“І повернулись вони, і вийшов Оґ, цар башанський, він та весь його народ на
війну до Едреї” (4М.21:33). Та про війну йдеться і раніше, хоча без цього
слова, бо там війна представлена як активна дія та наслідок. Ширший контекст
наведеної цитати з Книги Чисел (21:10-35) має підзаголовок “Великі війни в
пустелі”, і в ньому йдеться про декілька воєн – з Сигоном, аморейським царем
(“І вдарив його Ізраїль вістрям меча, і посів край його від Арнону аж до
Ябокку...”), з моавським царем (“і він воював з першим моавським царем, і
забрав увесь його край з його руки аж до Арнону”), з Язером (“і вони здобули
його залежні міста, і заволоділи амореянином, що жив там”), з башанським царем
Оґом (“і вони побили його й синів його та весь народ так, що нікого не
зосталося. І вони заволоділи краєм його”). В тексті Біблії не пояснюється
причини цих воєн і не дається їх оцінка, але вірогідно, що це була експансія
ізраїльських племен.
Історія юдейського народу, як і більшості прадавніх народів, була позначена
війнами, описам яких присвячена значна частина Старого завіту. Вдячна Давидова
пісня про перемогу демонструє непримиренність (2 Сам. 22:38-39, 22:41, 22:43).
Юдеї вірили, що Бог допоможе їм перемогти ворогів (Пс. 27:1-3). Створення армії
сприймалося як виправдана необхідність захисту життя та експансії племені, а
вбивство ворога не вважалося гріхом, хоча ворогом вважався будь-хто, хто не
належав до племені. Господь говорить до Мойсея: “А якщо наблизиться чужий, -
він нехай буде забитий” (4М. 1:51).
Перше вбивство в історії, за Біблією, - Авеля братом Каїном наклало відбиток на
весь людський рід. Господь наказав: “Не вбий” (2М. 20:13), але пізніше дозволив
убивство у відповідь на вбивство: “І кожен, хто заб’є людину, - буде конче
забитий. А хто заб’є яку скотину, той відшкодує її, - життя за життя. І кожен,
коли зробить ваду своєму ближньому, - як хто зробив, так буде зроблено йому:
зламання за зламання, око за око, зуб за зуба, - яку ваду зробить хто кому,
така буде зроблена йому” (Левит.24:17-20). Ця теза містить ідею справедливості:
за кожну провину буде відповідно покарано. Інша її інтерпретація - скривджені
мають право карати своїх кривдників смертною карою чи походом війною на інші
народи. Повертаючись до каїнового гріха, зазначимо, що тут вперше
використовується символ крові та невинної жертви. В Старому Завіті образ крові
має священний характер. В Книзі Левит говориться, що кров – це життя; душа
тіла, за віруваннями юдеїв, міститься в крові, через що її заборонялося їсти
(Левит. 17: 11). Відтепер кров буде сприйматися як очищення від гріхів у
традиціях юдейських жертвоприношень та в християнській євхаристії. А криваві
війни свідчитимуть про наближення кінця світу. “Нове царство”, на яке чекають,
уявляється як світ без воєн: “І станеться на кінці днів,... Він буде судити між
людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на
лемеші, а списи свої – на серпи. Не підійме меча народ проти нар
- Київ+380960830922