РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА М.В. ОСТРОГРАДСЬКОГО ЯК НАУКОВЕ ПОЄДНАННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ІДЕЙ
І ДОСВІДУ
ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Зміст науково-педагогічної діяльності М.В. Остроградського
Досвід науково-педагогічної діяльності М.В. Остроградського пов’язаний із
п’ятьма вищими закладами освіти: Морським кадетським корпусом (1828-1860),
Інститутом корпусу інженерів шляхів сполучення (1832-1860), Головним
педагогічним інститутом (1832-1859), Головним артилерійським (1841-1860) і
Головним інженерним (1836-1860) училищами (з 1855 р. – Артилерійська та
Інженерна академії) [61, с. 162]. Упродовж більше ніж тридцятирічної
викладацької діяльності вчений прочитав велику кількість курсів із вищої
математики та механіки; у їх числі були лекції з алгебри, варіаційного,
диференційного тай інтегрального числення, аналітичної геометрії, теорії
ймовірностей, з аналітичної та небесної механіки, балістики, астрономії.
Результати проведеного дослідження переконують, що характерною рисою
педагогічної діяльності М.В. Остроградського є її гармонійне поєднання з
науковим пошуком. Розмежувати педагогічну й наукову творчість ученого важко,
адже вони мають цілісний характер. Викладацька робота М.В. Остроградського у
вищих навчальних закладах була могутнім стимулом його наукових математичних
пошуків з метою обґрунтування принципово нових теоретичних положень. Водночас
теоретичні ідеї та результати досліджень ученого завжди знаходили відображення
в усіх напрямах його науково-педагогічної діяльності: 1) розробці методології
наукового та навчального пізнання; 2) збагаченні змісту, методів і форм
викладання математичних дисциплін; 3) удосконаленні лекційної майстерності;
4) написанні підручників і посібників для вищої школи; 5) створенні авторської
наукової школи.
Далі зупинимось на характеристиці кожного з напрямів детальніше.
Розробка методології наукового та навчального пізнання. Обстоюючи принцип
об’єктивності у науковому та навчальному пізнанні, вчений зауважував, що об’єкт
пізнання існує поза межами й незалежно від суб’єкта і самого процесу пізнання.
На цій основі він обґрунтовував методологічну вимогу – речі й явища потрібно
пізнавати об’єктивно, тобто такими, якими вони є насправді. М.В. Остроградський
переконував, що простір, час, матерія існують як об’єктивна реальність
незалежно від нашої свідомості. У зв’язку з цим він підкреслював, що в одержані
результати пізнання людина не може вносити своєї суб’єктивності, видавати
бажане за дійсне, підганяти результати експерименту так, щоб вони відповідали
прийнятій теорії, добудовувати довільним способом недостатні ланки і зв’язки
цілого, що вивчається. Таким чином, дотримання принципу об’єктивності наукового
та навчального пізнання забезпечувало вченому обґрунтованість, доказовість
одержуваних у науковому дослідженні висновків і результатів, що, у свою чергу,
позитивно впливало на педагогічну діяльність. Водночас вимога об’єктивності
мала виховний потенціал шляхом усвідомлення студентами необхідності дотримання
наукової етики: вчений не повинен відступати від наукової істини, своїх
наукових переконань.
Визнання М.В. Остроградським домінуючої ролі практики у процесі наукового та
навчального пізнання ґрунтувалося на матеріалістичному спрямуванні його
наукового світогляду. Це переконання вченого визначало практику основою,
кінцевою метою пізнання, критерієм його істинності. Він у всіх своїх наукових
працях із упевненістю зазначав, що основні закони чи аксіоми є не апріорними
істинами, а випливають із людського досвіду, отже, мають раціональний ступінь
пізнання й виступають відображенням об’єктивних закономірностей зовнішнього
матеріального світу. “Механіка не обмежується лише простором, – писав
М.В. Остроградський, – вона вивчає і матерію... Так як про існування матерії
або тіл ми дізнаємося за допомогою почуттів, то й повинні звернутися до
почуттів, щоб відкрити їхні властивості та взаємовідносини” [212, с. 14]. Таким
чином, практика у творчості вченого була основою пізнання, вона давала йому
матеріальне підґрунтя, визначала характер його засобів і тим самим – рівень і
особливості відображення дійсності.
У зв’язку з цим на увагу заслуговує оригінальний погляд М.В. Остроградського на
математичну науку: “Розподіл математики на чисту та прикладну не є необхідним,
і ми би нічого не втратили, обходячись без нього, він не змінює сутності
справи...” [396, арк. 3]. На нашу думку, саме таким розумінням сутності
наукового пізнання був зумовлений широкий спектр творчих пошуків ученого. Це
висловлювання яскраво відображає творчу індивідуальність ученого, який не був
схильний до створення будь-яких перешкод між теоретичними галузями математичної
науки та її застосуванням, адже математика для нього була в цілому, передусім,
могутнім комплексним знаряддям пізнання природи.
Водночас М.В. Остроградський ніколи не розпорошував математичних фактів у
вжиткових застосуваннях. І якщо саме йому належить честь відкриття інтегральної
теореми, яка на той час (1828 р.) застосовувалася для вирішення різноманітних
прикладних питань математичної фізики (проблем теорії тяжіння, гідромеханіки,
теорії теплоти, теорії електрики та магнетизму) – то це тому, що
М.В. Остроградський першим зрозумів самостійне теоретичне значення теореми, що
виражає математичне відношення між потрійним інтегралом за об’ємом та подвійним
інтегралом за поверхнею, і чітко виділив цю теорему як факт загальнонаукової
значущості. Зазначимо, що такий підхід мав значний уплив на педагогічну
діяльність ученого, зокрема, на характер оновлення навчального змісту
математичних дисциплін, удосконалення проце
- Київ+380960830922